Самсон Георгий

[Каспар Хаузер]

Так уж получилось, что я взял небольшое интервью у прекрасного Самсона Георгия. Творчество Самсона Георгия кажется мне герметичным, закрытым и совсем не простым для интерпретации, хотя музыкант охотно комментирует свою музыку. Вообщем не судите строго, почитайте, послушайте и сходите по ссылкам - там интересно

интервью Самсона Георгия:

- Давно ли вы занимаетесь музыкой? Давно вы существует проект (если это проект, конечно) Самсон Георгий? Как много песен записал Самсон Георгий, и планируете ли вы альбом?

- Проект сущєствуѥт столько же, сколько сущєствую ѩ. Т.ѥ. всєгда знал, что пою (і буду пѣть). Пою пєсєнкі лѣт дєсѧть. Сначала пєл дурным церковным голосом (в сєті ѥсть ворованныѥ ботамі старыѥ пєсні), ѩ пєл в храмє долго. Потом начало мєнѧ корьӧжить от такого голоса. Стал прощупывать в ньӧм что-то мойӧ. Вот дощупал до хріплого как бы томвэйтсовскаго. Хотѧ нічєго ні от Вэйтса, ні от Высоцкаго во мнѣ нєт. В общєм, нікак к нім отношусь.

- Почему "ансамбль слава богу за всьо"? Истории Самсона и святого Георгия - как я их понимаю - это истории о (не)правосудии и о мучении. Почему вы выбрали себе этот псевдоним Самсон Георгий?

- Ансамбль - потому что он проїсходіт каждый раз заново, случаѥтсѧ: ідєї друг с другом в моѥй головє + музыкальныѥ ідєї + рєалізуютсѧ какім-то странным длѧ мєнѧ самого образом.

Духовно-танцевальной музыкі (ансамбль) - потому что їсходіт їз того мєста (мєста в мойӧм мышлєнії, по крайнєй мєрѣ), в котором духовность ѥщьо популѧрна, народна і танцевальна. Собствєнно, музыка моѩ (чьѩ бы она ні была) всєгда простаѩ, часто рєнєссанснаѩ.

Слава Богу за Всьӧ - потому что всьӧ тут проїсходѧщєѥ ѥсть благодарєніѥ, ѥўхарістіѩ, по-русскі оно же - прічастіѥ, в общєм, это унівєрсальнаѩ ѳормула, пускай і їзвращьӧннаѩ русскім православным ѳейк-благочєстіѥм
нєту тайны нікакой: ѩ - Юрій (в крєщєнії Гєоргій) Самсонєнко. пєрєставів мєстамі імѧ і ѳамілію - получіл нєкоторую антічность. ѩ был бы счастлів, напрімєр, ѥслі бы Псой Королєнко стал Павєл Лєв, как ѩ ѥму когда-то совєтовал

- Первое что бросается в глаза при взгляде на ваш жж, это особая манера записи, этот странный шрифт - измененная и обогащенная, на первый взгляд архаичная, кириллица. Почему вы пользуетесь этим шрифтом?

- ѩ пользуюсь орѳограѳіѥй руського україньцѧ, это панк-варіѩнт ѩзыка восємьнадцатаго вѣка. Орѳограѳіѩ обычнаго русскаго™ ѩзыка нєпріѥмліма по сугубо політічєскім прічінам: пісать путінкой (как ѥйо точно назвал Андрєй Горохов) нєт ні желаніѩ ні сіл (хотѧ набірать вслєпую прі помощі частого нажатіѩ на правый Альт нєсколько труднєѥ). В общєм-то, тут можно почітать про мою клавіѩтуру і даже ѥйӧ скачать і установіть вмєсто путінкі

Клавіатура руськоѩзычнаго українца.

В свѣтє начала полнаго разсеѩніѩ Рассеї, особо опаснаго длѧ ѣеѩ сосєдєй, а также саміх рассєѩн, - прівєтствуєм максимально діверсіфіцірованную руськую рѣчь: паданкавскую, всѣ віды суржыков, дорєформнѫѭ (до 1918-аго рока) і т.д.

Предлагаю гібкій варіант клавіатурнай раскладкі, позволѧѭщей разнообразно отлічать свойо пісьмо от москальскаго.

Послє установкі моѥй клавіатуры с нажатієм правой кнопкі Alt (на нєй пісано Alt Gr) Вы можетє пользоватьсѧ альтернатівнымѧ сімволамі (с нажатым Shift - получаѥтсѧ верхнѧѩ раскладка):

Єє ("е" смѧгчаѭщаѥ предыдущай согласный внутрі слова): ізмєна
Ее ("э" твьордоѥ внутрі слова, обычно на пісьмє традіціонноѥ "е"): женщіна
Ѣѣ ("е" смѧгчаѭщєѥ традіціонное, употрєблѧѥтсѫ факѫльтатівно): свѣт
Іі ("и" українськоѥ): ліцо
Її ("йы" українськоѥ): Україна
Ѵѵ ("и" традіціонное, употрєблѧѥтсѫ факѫльтатівно): ѵстіна
Ѩѩ ("я" в началє слова ілі послє гласнай): майѩ
Ѧѧ ("я" в сєрєдінє і конце слова): мѧгкій
Ѭѭ ("ю" в началє слова ілі послє гласнай): Ѭшка (кровь москаля)
Ѫѫ ("у" смѧгчаѭщєѥ в сєрєдінє слова): впендѫріть ("впендюрить")
Йо ("ё"): ѥйо ("её")
Ьо ("о" смѧгчаѭщєѥ предыдѫщай согласный внутрі слова): єщьо
Ґґ ("г" дзвонкаѥ взрывноѥ, в отлічіѥ от "г" глухаго фрікатівнаго): ґвоздь
Гг ("г" глухоѥ фрікатівнаѥ): Бог
’ - апостроф для українськаго ѩзыка
Ѱѱ ("пс" традіціонное, употрєблѧѥтсѫ факѫльтатівно): ѱіхологіѩ
Ѳѳ ("ф" традіціонное, употрєблѧѥтсѫ факѫльтатівно): ѳілосоѳіѩ
Ѯѯ ("кс" традіціонное, употрєблѧѥтсѫ факѫльтатівно): ѯєноѳобіѩ
также ударныѩ гласныѩ á, ó, ý, é

- Ясно, что для вас важны слова, вы сами комментируете свои песни и просите, чтобы слушатели комментировали их также. Как вы пишете тексты? Несет ли ваша музыка некое послание, и почему для вас важны комментарии к ней?

- Мої пєсєнкі важны імєнно длѧ мышлєніѩ. Очєнь много лѣт - только моѥго мышлєніѩ. Нынє, хвала Богу, нє только моѥго, но і моїх бліжніх по ѳейсбѹку і нє ѳейсбѹку людєй. Поэтому коммєнты - составлѧющаѩ часть пєсні. Возможно, оні важнєѥ самой пєсні. Хотѧ, відімо, с этім могут нє согласітьсѧ мої друзьѩ. Но вот жена влюбілась в мєнѧ послє чтєніѩ (довольно-такі большаго объѩснєніѩ к пєснє «Толстой доброй вальс Сковородой»), саму пєсню услышала много позже)

- Как вы строите музыкальное сопровождение для своих песен? Как выбираете источники? Почему, наконец, вы так странно поете?

- Музыкальный ѳормат моїх пєсєн - в том, чтобы саму ѳорматность обойті, какім-то образом от нєйо уклонітьсѧ. Понѧтно, насколько это возможно вообщє і в каждом конкрєтном случаѥ. Нє думаю, что это мнє как-то удайӧтсѧ. Над чєм і работаѥм. В общєм, ѥсть очєнь много музыкального в плывущєй, нєчьӧткой нотє і «нєправільном» сочєтаванії шума і звука. Понѧтноѥ дєло, было бы нєплохо іграть послєакадемічєскую музыку, но, к моѥму ужасу, ѩ нє знаю даже нот. Поэтому каждую партію пєсні пріходітсѧ напєвать, потом распознавать в качєствє міді і в конце ѥйӧ коцаній одєвать ѥйӧ в какой-то інструмєнт. Очєнь хорошо, когда інструмєнт нє вполнє музыкальный.

Пою же от ізбытка сєрдца. Стараюсь пєть как-то партікулѧрно, нє общім голосом. Врѧд лі пока что получаѥтсѧ, но сама попытка уже коѥ-што

слушать:

SoundCloud - Hear the world’s sounds

SoundCloud - Hear the world’s sounds

комментарий музыканта

Толстой доброй вальс Сковородой.
Скрытаѩ до врємєні пєснѩ, способнаѩ рєшітєльно ізмєніть прінціпы сущєствованіѩ нашего міра.
/Шестов. Эпіграф.
Если добро имеет причину, оно уже не добро; если оно имеет последствие — награду, оно тоже не добро. Стало быть, добро вне цепи причин и следствий.
/Толстой. Эпіграф.
Добро, красота і істіна ставѧтсѧ на одну высоту, і всє эті трі понѧтіѩ прізнаютсѧ основнымі і мєтафізічєскімі. Мєжду тєм в дєйствітєльності нєт нічєго подобного. Добро ѥсть вєчнаѧ, высшаѧ цєль нашєй жізні. Как бы мы ні понімалі добро, жізнь наша ѥсть нє что іноє, как стрємлєніѥ к добру, то ѥсть к богу. Добро ѥсть дєйствітєльно понѧтіѥ основноє, мєтафізічєскі составлѧющєѥ сущность нашєго сознаніѩ, понѧтіѥ, нє опрєдєлѧємоє разумом. Добро ѥсть то, что нікєм нє можєт быть опрєдєлєно, но что опрєдєлѧєт всє остальноє.
Красота жє, ѥслі мы нє довольствуємсѧ словамі, а говорім о том, что понімаѥм,— красота ѥсть ні что іноє, как то, что нам нравітсѧ. Понѧтіѥ красоты нє только нє совпадаѥт с добром, но скорєѥ протівоположно ѥму, так как добро большєѭ частью совпадаѥт с побєдой над прістрастіѩмі, красота жє ѥсть основаніѥ всєх нашіх прістрастій. Чєм большє мы отдаѥмсѧ красотє, тєм большє мы удалѧємсѧ от добра. ѩ знаю, что на это всєгда говорѧт о том, что красота бываѥт нравствєннаѧ і духовнаѧ, но это только ігра слов, потому что под красотой духовной ілі нравствєнной разумєѥтсѧ нє что іноє, как добро. Духовнаѧ красота, ілі добро, большєѭ частью нє только нє совпадаѥт с тєм, что обыкновєнно разумєѥтсѧ под красотой, но протівоположна ѥму.
Что жє касаѥтсѧ до істіны, то ѥщє мєнєѥ можно пріпісать этому члєну воображаѥмой троіцы нє только ѥдінство с добром ілі красотой, но дажє какоє-лібо самостоѧтєльноє сущєствованіѥ.
/історічєскаѩ справка.
Лєв Толстой сочініл своѥ ѥдінствєнноѥ музыкальноѥ проізвєдєніє – вальс. Рєдко, стєснѧѩсь пєрєд гостѧмі єго ісполнѧл. Нєсколько раз просілі єго запісать на ноты, но Толстой отказывалсѧ. В днєвнікє 1895 г. С. Танєѥва єсть такоѧ указаніѧ: «обнаружілось, что Л. Н. сочіняєт. Я просіл ѥго сыграть ѥго сочінєнія, но он колєблєтсѧ». Была провєдєна спєціѩльнаѩ опєрація, 10 фєвраля 1906 года, в Ѩсной полѧнє, завєлі разговор о вальсах, Гольдєнвєйзєр своїм ісполнєніѥм растрогал Толстого і, наконєц, всє прісутствующіѥ дружно сталі просіть Льва Ніколаѥвіча ісполніть свой вальс, что і было нє бєз какого-то нєпонѧтнаго страха їм продєлано. По окончаніі ісполнєнія, вдруг, із комнаты молча і сосрєдоточєнно выскочіл Танєєв, он обладал фєномєнальной музыкальной памятью, в сосєднєй комнатє, он быстро запісал вальс цєліком на нотной бумагє. Чєрєз дєсѧть мінут послє этого Танєѥва хватіл апоплєксічєскій удар. Лєв Ніколаѥвіч сказал странныѥ слова, окончатєльно іспугавшіѩ прісутствующіх: «Ѩ же говоріл, нєльзѧ было ѥго запісывать нотамі». Впослєдствії граф Лєв Міколайовіч очєнь тємно отзывалсѧ о случаѥ с Танєѥвым і наотрєз запрєтіл ісполнѧть свой вальс. По словам Валєнтіна Булгакова, ѥго лічного сєкрєтарѧ, граф когда-то сказал, что ісполнєніѥ вальса нарушит моральный баланс мірозданіѩ. Эту фразу Булгаков воспроїзводіт дословно, ібо вообщє ѥйо нє понѧл тогда.
Запрєт графа был снѧт выжівшим послє пєрвого прослушіваніѩ вальса Танєѥвым. Послє перваго ісполнєніѩ музыкальноѥ вліѩніѥ піѥсы Толстого было огромным. Прічьом, оно сохранілось на протѧжєнії целого двадцатого вєка. Такіѥ разныѥ композіторы, как Прокофьѥв, Ванжеліс, Джон Леннон і даже вєлікій Кодзи Кондо, автор музыкі для Братьѥв Маріо, - прізнавалі рєшающую роль, которую сыграл в їх творчєской жизні вєлікій вальс.
/Всѧ пєснѧ в одном тезісє: Пєрєход экстратєлєснаго стазіса в агон – ѥсть танєц, прічьом танєц добра і своѥдєліѩ (сродності Сковороды).
/прєдувєдомлєніѥ: Ніцшевскіѥ звєрі внутрі сковородінскіх.
Толстой всєгда подчьорківал нєположность і нєвыводімость добра із зла: от зла к добру можно обратітьсѧ нє чєрєз умєньшєніѩ зла і діалєктіческаго прєтворєніѩ меньшаго зла в опосрєдованноѥ добро, но – ісключітєльно чєрєз скачок от добра к злу. Этот скачок возможен только із глубіны зла, когда нікакіѥ діалєктікі прєтворєніѩ зла в опосрєдованноѥ добро уже нєвозможны. Только чістоѥ зло дєлаѥт возможным скачок із нєго в добро. Посєму тєорії про ніцшеанство гр. Толстаго імєют твьордоѥ основаніѥ – находѧщаѩсѧ в том скачкє, какой своѥй жізнію граф совєршил длѧ того, чтобы прійті к проповєді добра.
Ѥслі в фігурє 1 пєсні всє трі звєрѧ іграют в чужую (аллос - откуда аллєгоріѩ) фігуру, «сімволізіруют» із сєбѧ что-то нєсвоѥ, то оні закономєрно означівают на самом дєлє «грєх». Волк-мєдвєд-конь тут ѥсть заратустровскіѩ ослы: іх «да» всєгда ѥсть «нєт», но хуже того іх «нєт», каковоѥ ѥсть рєссєнтімантноѥ «да». «Да», внутрі котораго одно лішь «нєт». Утвєрждать для осла – это нєсті ценності на сєбє в качєствє поклажи.
В фігурє 2 – звєрі становѧтсѧ заратустровскімі обєзьѩнамі: іх танєц тѧжьол і мстітєлєн. Оні ѥщьо внутрі аллєгорії чужого ѩзыка і тєлєсності. Оні імітіруют свободу і радость. Но это чужаѩ радость і свобода. Любоѥ їх двіжєніѥ огранічєно форматом танца: нікто із ніх нє імєѥт права стать із смєшного вдруг страшным ілі проніцатєльным. Только забавныѥ ідіоты ценны для этого танца. Ні «да», ні «нєт» - вот слоган обєзьѩны, торгующєй обєімі длѧ получєніѩ обманчівой выгоды. Какбізм обєзьѩны нє так льогок, как она может думать ілі прєдставлѧть. Поклажа нєсомых із прєдыдущєй фігуры ценностєй – всьо-равно нєсьотсѧ, то подбрасываєтсѧ, то потєшно сваліваєтсѧ на зємь, футболітсѧ і снова хватаєтсѧ жадной рукой голкіпєра.
Фігура 3 сімволізіруѥт слєдующій этап прєвращєніѩ аллєгорії – в заратустровского паука: она доводіт логіку аллєгорії до логічнаго конца – когда сімволізм заражаѥтсѧ нєпєрєносімой амбівалєнтностію. Пастух-хіщнік, стєрєгущій свою паству; монах-насільнік, задавлівающій свою і чужую молітву; дєпутат, нє ісполнѧющій волі нікакого ізбіратєлѧ, но дєлєгітімізірующій любой пісанный закон, - всє оні мстѧт моралі, котораѩ сдєлала добро парітєтным началом із большего і меньшего зла. «Нєт» паука говоріт: злоѥ добро і ѥсть чістоѥ зло. Прічьом, весьолоѥ зло. Зло танцующєѥ свой зловєщій танєц уміраніѩ всякого добра. Любаѩ ценность тут охаіваѥтсѧ і как бы нічтожитсѧ в злом танце – какой уже совсєм нє танцуѥтсѧ. Танцевальность злорадованіѩ от мєсті всєм танцам – это покой. Покой, высасывающій остаткі ценності как таковой.
Фігура 4 осущєствлѧѥт то, что было свєрнуто в прєдыдущєй фігурє: зло, ізвращающєѥ моральность аллєгорії, становітсѧ злом внєаллєгорічєскім. Длѧ того, чтобы грызть сосєда, нє нужны нікакіє обоснованіѩ, кромє возможності ѥго укусіть, рєалізовать свою злобу. Это заратустровскіѥ волкі, вєдомыѥ голодом. Їх прінціп: убівай, чтобы нє быть убітым. Ценно только то, что пєрєваріваѥтсѧ у тебѧ в желудкѥ. Фігура 4 ѥсть прєображьоннаѩ фігура 1: в нєй просто максімалізіруѥтсѧ нєгатівность всєх возможных «да».
Однако із голода постєпєнно выкрісталізовываѥтсѧ нєчто іноѥ: а імєнно – насіліє как унічтожєніѥ всєх ценностєй. Ѥслі длѧ заратустровского голода нєт нічєго выше простого фізічєского продлєніѩ своєго сущєствованіѩ за счьот убійства і поѥданіѩ своѥго бліжнєго, то здєсь насіліє уже нє хочєт даже собствєнной жизні. Нікакіх ценностєй – вот ітог аллєгорії. В фігурє 5 утрачівающєй какую бы то ні было аллєгорічность. Это уже новый заратустровскій гєрой – лєв. Это такоѥ «нєт», котороѥ уже утвєрждаѥт что-то позітівноѥ – а імєнно, танец із фігуры 2. Но – танєц внє поводка забавності. Сѣй танец уже внутрі макабра, танцующєй смєрті. Прічьом – смєрті он нє боітсѧ, потому что відіт внутрі смєрті что-то большеѥ, чєм она.
І это большеѥ – ѥсть танцующій бык-Діоніс. Волшебный скачок із нігілізма, уже зарождающєго в свойом «нєт» какоѥ-то высшеѥ утвєрждєніѥ (собствєнно, быка). В случайності тотального разрываніѩ ценностєй – находітсѧ что-то волшебноѥ, вєдущєѥ к абсолютному что із глубіны нічто.
Вот как коммєнтіруѥт автор, старєц Грігорій этот пєрєход: «Одно только длѧ тѣбє нужноѥ, одно же только и благоѥ і лѣгкоѥ, а протчєѥ всѣ труд і болѣзнь. Что же ѥсть оно ѥдино? Бог». Любоѥ насіліѥ, нєгаціѩ – ѥсть тѧжьолый труд і болѣзнь, грѣх. І ѥдіный скачок оттуда к нєобходімому внє нєбходімостєй, к танцу уже нє тѧжьолому, нє внутрі аллєгорічєского строжака, но бєз какой-лібо возможності длѧ сущєствованіѩ любых поводков – сѣ добро. Как это і проповєдовал своім словом і своѥй жизнію гр. Толстой.
/прєдувєдомлєніѥ: ігра ойкопрагії.
Своѥдєліѥ (οικειοπραγία), сродность, внутрі пєсні Сковороды – двіжетсѧ і что-то вытанцовываѥт. Каждоѥ із пєрвых пѧті сочлєнєній трєбуѥт сєбє что-то «свойо», дающєѥ конструкції нє просто устойчівость, но і смысл і даже ѵстіну.
То бішь, ѥсть свойо своѥдєліѥ осла в пєрвой фігурє. І сєго своѥдєліѩ нє так лєгко достігнуть, будь ты волк, ілі мєдвєд, ілі конь. Длѧ этого нужно трудітьсѧ. Ібо только в трудє діалєктічєского прєтворєніѩ лживого «да» в «нєт» і гніющєго «нєт» в коррупціонноє «да» - находітсѧ нєкоѥ «свойо» мєсто длѧ осла.
Понѧтноѥ дєло, уже длѧ обєзіѩны это мєсто чужоѥ і чуждоѥ. Обєзіѩньѥ своєдєліѥ – длѧ осліного смысла ускользаѥт і мєрцаѥт. Какбізм обєзьѩны нєпріѥмлєм для «отвєтствєнного» осла, бєзотвєтєн. Общій труд нєсєніѩ ценностєй – объѥдінѧѥт, танєц же – разъєдінѧѥт. Объѥдінєніѥ же танцующіх – основываѥтсѧ на скольженії мєжду ценностѧмі.
Паучіѥ своєдєліѥ – заключаѥтсѧ в остановкє двіжєніѩ обєзіѩны мєжду ценностѩмі. Основнаѩ ценность здєсь – мєсть всѧкім возможным ценностѧм і обєздвіживаніѥ двіженій мєжду німі. Ойкос тут – это любоѥ мєсто, охватываѥмоѥ нітью паука. Мстітєльный смысл ніті – паралізуѥт і высасываѥт всє смыслы із попавшего в сєть. Прі этом – ѥдінствєнноѥ мєсто длѧ ойкоса – в центрє собіраніѩ нітєй в клубок.
Голод волка, поѩдающєго всѧкого своѥго бліжнєго, імєѥт ѥдіноѥ свойо – внутрі пасті і желудка. Тотальнаѩ інкорпораціѩ сущєго вовнутрь тєла стазіса (всєвойны как ѥдінствєнно возможного міра). Сіѩ машіна унічтожєніѩ нічєму нє служіт і как бы нє імєєт нікакого своєдєліѩ – оно тут бєз дна, это машіна нєхваткі как ѥдінствєнного мєста бєз мєста. Нігілістічєскій трубопровод із нічєго в нічєго, стрємѧщійсѧ завлєчь в свою воронку. В каком-то смыслє (ѥслі это слово тут вообщє прімєнімо) это апофєоз ойкопрагії: ѥсть только мой піщєпровод. Остальноѥ – только матєріал длѧ ѥго наполнєніѩ. Сінгулѧрность чістого насіліѩ. Вєлікій совопроснік старчіка Грігоріѩ – Гєоргій Іліч Гєгєль так і осталсѧ в волчьѥй воронкє ойкопрагії – со своѥй діалєктікой раба/господіна, взаімопєрєходѧщіх друг в друга і тєм самым дєлающіх возможным власть і історію. Отлічно оріѥнтірующійсѧ в діалєктічєскіх оборотках гєрманского ѳілосоѳа Сковорода так отвєчал на сію єрєтічєскую ловушку: «Сѣй раб господствуѥт над господіном – как только тот получаѥт своѥ господство над рабом. Да нє будєт у тебѧ, мой юный друже (посмєртноѥ пісьмо 1834-го г. Гєрману фон Кєйзєрлінгу, спрашивающєму совєта у умєршєго Сковороды - становітьсѧ лі ѥму послєдоватєлєм Гєгєлѧ), такой страсті ні в мыслѣх, ні в житії. Нє будь ні рабом, ніже господіном – вот мой тєбє совєт».
По поводу фігур 3 і 4 обычно аполітічный Сковорода замєчаѥт, что «трєтіѩ может содєржатьсѥ в чѣтвєртай: как сіѣ відбуваєца нынѣ в Рассійскай імпєрії: окукліваємый государь, какой как будто обєздвіжіваѥт всьо і всѧ, ѣсть нєкая нєподвіжнаѩ точка внутрі нєпрєкращаємой звѣрскай войны всѣх протів всѣх».
Лєв, вырастающій із діспозіції точкі, засасывающєй любую другую фігуру, проісходіт послє заглатываніѩ этой точкі самой себѧ. Это уже ні господство насіліѩ, ні бєззащітность объѥкта насіліѩ (становѧщєгосѧ ѥдой). Это насіліѥ внє зла. Оно уже нє зло, но ѥщьо нє добро. Это ѥщьо нє своѥдєліѥ, но – уже путь к нєму. Здєсь ойкопрагіѩ – нє мєсто, но только двіжєніѥ к нєму. Лєв разрываѥт всє остальныѥ способы своѥго – как лжівыѥ і чужіѥ способы аллєпрагії. Он нє хочєт і уже нє можєт быть аллєгоріѥй. Он – ѥсть правда как бєсконєчный поіск єѩ. Поіск, отвєргающій любыѥ компроміссы. Любыѥ размєрєніѩ зла для постройкі добра із мєньшего зла. Стазіс предыдущєй фігуры только снімаѥтсѧ львом, который нє імєѥт нічєго, что сєй стазіс замєніло б, кромє анархічєского полємоса (нєгатівный стазіс замєньон нєгатівным же полємосом).
Наконєц, послєднѧѩ фігура вообщє нє содєржіт нікакіх аллєгорічєскіх звєросѵмболов. Вмєсто ніх – скупоѥ опісаніѥ таінствєннаго процесса получєніѩ полємічєской доблєсті льва («случаѩ») і прєобразованіѩ ѥйо в агонічєскій подвіг своѥдєліѩ. Свобода-случай льва становітсѧ свободой-своѥдєліѥм. Что значіт своѥдєліѥ здєсь – можно понѧть только апофатічєскі: как нє «свойо как взѧтый на себѧ чужой груз», как нє «скольженіѥ мєжду всємі чужимі своѥдєліѩмі как грузамі», как нє «сістєма смыслообєсточєніѩ, імєющаѩ пєріфєрію і центр, как узєл пєрєфєрій», как нє «точка насіліѩ, всасывающаѩ всьо в себѧ», наконец, как нє «унічтожєніѥ всѧчєскіх прічін длѧ нєподлінных відов псєвдо-своѥго». Послєднѧѩ фігура – ѥсть состоѩніѥ добра по учєнію графа Толстого.
//слова: старєць Грігорій
//музыка: старєць Лєв
//Машина абсолютнаго добра «Слава Богу за Всьо»:
500-грівєнная купюра (см. подробнєѥ: http://upload.wikimedia.org/…/800px-...-Bill-500-O…): пєшіѥ гітары,
опустівшийсѧ барін (см. подробнєѥ: http://anarchy.kalarupa.com/wp-conte...Tolstoy2.jpg): плуг, бороны, маракасы,
Самсон: адміністрірованіѥ оборудованіѩ
//слова
[фігура 1, ослінаѩ]*
Повар - волк, мєдвєд - мѧсник,
конь – в повозкє с пірогом:
воль нє воль, а грѣх вєлит
сочєтовывать скопо́м.
[фігура 2, обєзіѩнѧѩ]*
Волк іграѥт на свірєлкє,
мєдвєдь плѧшет гопака,
конь фѣртіт в красно́й дубльонкє:
сѣ ігра навєрнѧка.
[фігура 3, паучіѩ]*
Волк - пастух, мєдвєд - монах,
конь - по спіску вше́л в Сєнат:
правда жизни нєправдіва,
но счастлівєй во сто крат.
[фігура 4, волчіѩ]*
Пьѩный волк мєдвєжей кровью,
а мєдвєд дерьот гнєдка,
тот же, на дыбкі вставаѩ,
копыто́м – во лоб волка́.
[фігура 5, львінаѩ]*
Из кості конѧ свірєлка,
волчьѩ пасть – то шльом танцора
и дубльоночка мєдвежьѩ -
в масть коню красным убором.
[фігура 6, бычіѩ-діонісічєскаѩ, исход всея песни]*
Сѣ пріроды волхвованьѥ,
сѣ пріроды волшебство:
сродн несродності случа́ѩ
только подвіг взѧть ѥго.
[обширныѥ танцы]*
[* - всє названіѩ фігур даны публікатором]
//[Толстой. Іпограф 1. Фабула: Живі в мірє, а нє во враждє
Мєдвєдь жил в дуплє на дєрєвє і вывєл мєдвєдѧт. А под дєрєвом дікій волк вывєл волчат. Мєдвєдь ходіл на добычу і ворочалсѧ к своїм мєдвєдѧтам, а волк грыз дєрєво і бєгал в лєс, а к ночі пріносіл корм своїм волчатам. І жилі мєдвєдь с волком в дружбє. Задумала лошадь погубіть мєдвєдѧт і волчат. Прішла она к мєдвєдю і говоріт: ты, мєдвєдь, нє ході далєко. Посматрівай за волком. Он затєѧл плохоѥ дєло: хочєт дєрєво с корєньѧмі подгрызть. Відішь, всє грызьот. Потом пошла лошадь к волку і говоріт: нє хорош у тєбѧ, волк, сосєд. Вчєра ѩ слышала, мєдвєдь говоріл своім мєдвєдѧтам: ну, мєдвєжатушкі, угощу вас скоро волчатінкой. Вот дай только он уйдєт, прінєсу вам молочнаго волчоночка покушать.
С тєх пор пєрєстал мєдвєдь ходіть за добычєю, і волк нє бєгал больше в лєс. Подохлі с голода і мєдєвєдѧта і волчата, і лошадь поѥла іх.
//[Толстой. Іпограф 2. Баснѧ: Мєдвєдь на повозкє, да волк во дворє
Поводырь с мєдвєдєм подошєл к кабаку, прівѧзал мєдвєдѧ к воротам, а сам вошєл в кабак выпіть. Ѩмщік на тройкє подъѥхал к кабаку, закрутіл корєннуѭ і тожє вошєл в кабак. А в тєлєгє у ѩмщіка былі калачі. Мєдвєдь учуѧл в повозкє калачі, отвѧзалсѧ, подошєл к повозкє, влєз і стал шаріть в сєнє. Лошадь оглѧнулась і шаркнула от кабака по дорогє. Мєдвєдь ухватілсѧ лапамі за грѧдкі і нє знаѥт, как ѥму быть. А лошадь, что дальшє, то пущє разгорѩѥтсѧ. Мєдвєдь дєржитсѧ пєрєднімі лапамі за грѧдкі і только голову поворачіваѥт то на ту сторону, то на другуѭ. А лошадь оглѧнєтсѧ-оглѧнєтсѧ — ѥщє шибчє катіт по дорогє, под гору, на гору... Проѥзжиѥ нє успєвают постораніватьсѧ. Катіт лошадь всѧ в мылє, на тєлєгє сідіт мєдвєдь, дєржитсѧ за грѧдкі да по сторонам оглѧдываѥтсѧ. Відіт мєдвєдь, что дєло плохо — убьют ѥго лошадь; начал он рєвєть. Ѥщє пущє лошадь понєслась. Скакала-скакала, пріскакала домой в дєрєвню. Всє смотрѧт, что такоѥ скачєт. Уткнулась лошадь в свой двор, в ворота. Хозѧйка глѧдіт, что такоѥ? Нє путєм пріскакал хозѧін — відно, пьѧн. Выходіт на двор, а с тєлєгі нє хозѧін — мєдвєдь лєзєт. Соскочіл мєдвєдь, да в полє, да в лєс. А із лєсу тут жє на рєв мєдвєдѧ прібєжал волк і загрыз хозѧйку прѧмо во дворє.
//[Толстой. Іпограф 3. Быль: Бєшєный мєдвєдь
Барін купіл красівого бурого мєдвєжонка в городє і в рукавє шубы прівєз ѥго в дєрєвню. Барынѧ полюбіла мєдвєжонка і в горніцах выхаживала ѥго. Мєдвєжонок вырос, і ѥго назвалі Мішкой.
Он ходіл на охоту с баріном, карауліл дом і іграл с дєтьмі.
Одін раз в сад забєжал волк. Волк этот бєжал прѧмо по дорожкє, хвост у нєго был опущєн, рот был открыт і ізо рта тєклі слюні. Дєті былі в саду.
Барін увідал этого волка і закрічал:
— Дєті! Бєгітє скорєѥ домой, — бєшєный волк!
Дєті услыхалі, что крічал отєц, но нє відалі волка і бєжалі ѥму прѧмо навстрєчу. Бєшєный волк хотєл бросітьсѧ на одного із дєтєй, но в это врємѧ Мішка кінулсѧ на волка і стал с нім грызтьсѧ.
Дєті убєжалі, но когда Мішка вєрнулсѧ в дом, он візжал, і на шєѥ у нєго была кровь.
Чєрєз дєсѧть днєй Мішка стал скучєн, нє піл, нє ѥл і бросілсѧ грызть щєнка. Щєнка Мішкє загрызть нє далі і запєрлі в пустуѭ горніцу.
Дєті нє понімалі, зачєм запєрлі Мішку, і пошлі потіхоньку посмотрєть мєдвєдѧ.
Оні отпєрлі двєрь і сталі клікать Мішку. Мішка чуть нє сбіл їх с ног, выбєжал на двор, увідєл пасущуѭсѧ лошадь, рєзко наскочіл на лошадь, задрал лошадь насмєрть і лєг в саду под кустом. Когда барынѧ увідала Мішку, она клікнула ѥго, но Мішка нє послушалсѧ, нє замахал хвостом і нє взглѧнул на нєѥ. Глаза у нєго былі мутныє, ізо рта тєкла слюна. Тогда барынѧ позвала мужа і сказала:
— Іді скорєй! Кто-то выпустіл Мішку і он задрал нашу лошадь, Мішка совсєм бєшєный. Раді бога, сдєлай с нім что-нібудь.
Барін вынєс ружьйо і подошєл к Мішкє. Он пріцелілсѧ в нєго, но рука трѧслась у нєго, когда он целілсѧ. Он выстрєліл і нє попал в голову, а в зад.
Мєдвєдь громко зарычал і забілсѧ.
Барін подошьол бліжє, чтобы рассмотрєть, что с нім.
Вєсь зад у Мішкі был в крові і обє задніѥ ногі пєрєбіты.
Мішка подполз к баріну і стал лізать ѥму ногу. Барін затрѧссѧ, заплакал і убєжал в дом.
Тогда клікнулі охотніка, і охотнік із другого ружьѧ до смєрті убіл мєдвєдѧ і унєс ѥго.
//[Толстой. Іпограф 4. Із докумєнтальной ісповєді «В чєм моѩ вєра»: Два чтєніѩ
Мєдвєдь шєл із лєсу і встрєтіл старуѭ больнуѭ лошадь. Лошадь ѥдва могла ходіть і со страху старалась нє смотрєть на мєдвєдѧ. Мєдвєдь пожалєл лошадь. Но тут із лєсу быстро выбєжал волк і погнал лошадь. Лошадь пыталась бєжать впріхромку і чуть нє падала. Мєдвєдь нагнал волка, остановіл ѥго і спросіл у нєго, чітал лі тот ѥвангєліѥ. І когда волк отвєчал, что чітал, мєдвєдь спросіл, помніт лі он мєсто із ѥвангєліѩ «как хотітє, чтобы с вамі поступалі другіѥ, так і вы поступайтє с німі».
Волк растєрѧлсѧ і нє знал, что отвєтіть. Он был смущєн і, відімо, іскал отговоркі. Вдруг в умных, чєрных глазах волка блєснул свєт, он повєрнулсѧ к мєдвєдю боком, как бы уходѧ, і спросіл того, чітал лі он по пєчєні лошаді. Потрѧсєнный мєдвєдь так і осталсѧ стоѩть. Это был ѥдінствєнный звєрь в ѥго жизні, строго логічєскі разрєшивший тот вєчный вопрос, который прі нынєшніх лєсных порѧдках стоѩл пєрєд мєдвєдєм і стоіт пєрєд каждым звєрєм, называющім сєбѧ хрістіѩніном.

[свернуть]

[bc_ranger]

не твоя ли это группа и есть ли у тебя ласт.фм?

[Каспар Хаузер]

bc_ranger, нет) когда был концерт в Киеве, я вас звал в теме Биджо, но вы все проигнорили

ластом не пользовался никогда особо, реанимировал для того, чтобы залить фото. Можешь посмотреть через последнего, редактировавшего био. Может есть что-нибудь позорное в скробблах

БОЖЕ ОТКУДА У МЕНЯ СКРОББЛЫ ЧЕБОЗЫ?!

[bc_ranger]

Сообщение от лорд Патчог

ластом не пользовался никогда особо, реанимировал для того, чтобы залить фото. Можешь посмотреть через последнего, редактировавшего био. Может есть что-нибудь позорное в скробблах

омг, ну и никнейм, мне нравится) а Мэссив Этак это тоже не твоя группа?
сабж осторожно послушаю на Саундклауд, пожелайте мне удачи

[Каспар Хаузер]

я на компе музыку мало слушаю, из-за это и ластом не пользуюсь. поэтому скробблинг ни о чем не говорит, кроме того, что летом 2013 переслушал много музпросвета (и чебозы)

СГ я очень рекомендую не только слушать, но и читать, что он пишет по поводу каждого трека. Он меня привлек именно текстами

[Біджо]

процитирую классика: "смесь Кагеля, Лахенмана и Штокхаузена с Аркадием Северным в деструктивной обработке"

[Каспар Хаузер]

Я верю в вас, парни

[Sun of a Beach]

О Боги. Это нужно слушать для лечения страха перед шизофренией.

Добавлено в 11:39 / Предыдущее сообщение было написано в 11:26

Действительно голос на Вейтса местами похож.

Добавлено в 11:39 / Предыдущее сообщение было написано в 11:39

В симиляры просится Лена Бородач.

[Blaise Finnegan]

мне на Яндека похож

[yalivec]

Горохов сегодня о нем на ФБ целую поэму написал))) послушать что ли

[Каспар Хаузер]

YouTube

Гоп-стоп. Трагєдійнаѩ вакхічєско-лєйтургічєскаѩ гопстоп-пєснѧ.
| об’ѩснітєльный трактат
|| гопстоп как гопстоп
Гопстоп прі сѣм – нє понѧтіѥ і нє антіпонѧтіѥ: любоѥ понѧтіѥ понѧтствуѥт благодарѧ какому-то гопстопу, случающємусѧ с понѧтсвующім. Гопстоп ѥсть пєріпєтіѩ (περι, вокруг + πιπτειν, падать от і.ѥ. *pi-pt, біть). Пєріпєтіѩ добавлѧѥт гопстопу пространствєнності. Ітого, гопстоп – сѣ нєкій удар, отбірающій у жертвы гопстопа что-то ценноѥ, їзначально – жизнь.
|| лєйтургіѩ, дєланіѥ общєго
Лєйтургіѩ – ѥсть дєланіѥ социума как общності. Состоїт їз 1) дєланіѩ соціѩльнаго фундамєнта, лаоса, народа внє пєрєгородок внутрі группы: лáос (λαός) – народ Божій Пісаніѩ, внє лаоса – ѩзычнікі й ѳарісєї, нє вполнє люді, 2) деміургії-клірургії: дємос – прєдставітєльскій класс їзбіратєлєй із общєго чісла малоопрєдєлімых лáїков, абстрактных рабов Божіїх; дємос-клір - члєны поліса, прічта (κλήρος – їзбраннікі чєсті, рукопожимаѥмыѥ), 3) їіѥроургіѩ (іѥрос – божествєнный) – ізбраніѥ ізбранных от дєміков-кліріков, освѧщєніѥ класса іѥрєѥв, свѧщєнніков.
|| трагєдіѩ
Трагєдіѩ (τραγωδία) – рождєніѥ соціѩльності в тєлє чєловєка, пєрманєнтно становѧщєгосѧ живым нєдєлімым індівідом, імєющім сєбѧ в своєй собствєнності - внутрі соціѩльных дєланій (ург íй) раздєлєніѩ-отнѧтіѩ-убійства. Трагєдіѩ ісходіт із дінамічєской пріроды чєловєчності: послєднєй может быть больше і мєньше, может (в ком-то) нє быть совсєм. Отсюда, лáос – нєкаѩ анѳропологічєскаѩ абстракціѩ, матєріѩл длѧ чєловєка, нєдодємос, нєполітічєскоѥ собраніѥ, подвіжнаѩ общность людєй, эонічєскі пєрєвращающіхсѧ в чєловєка і обратно в животноѥ.
Дємос-клір – это раздєльонный лáос (і.ѥ. *da- дєліть, *kla-, біть, раздєлѧть); раздєлѧѥмый на свойо/чужоѥ, сіѥ раздєлєніѥ находітсѧ в тєлє каждого дєміка-кліріка і служит длѧ благословєніѩ ієроургії: освѧщаѥмый іѥрєй полностью состоїт їз своѥго, а опускаѥмый лаїчєскій трагєдік (козьол т.н. отпущєніѩ) – їз чужого. Собствєнно, лаос внє практік раздєлєніѩ нє сущєствуѥт, і дємос, служивыѥ ізбраннікі, - это орган познаніѩ-воспроїзводства (половой хуй) лаоса.
Раздєлєніѥ в тєлах дєміков – сѣ гамартіѩ, трагічєскаѩ ошибка, состоѩніѥ бєз-віны-віноватості. Поскольку вєсь дємос віноватым быть нє может, находітсѧ нєдодємік (лаїк), который понєсьот всю віну і всю гамартію дємоса на сєбє. Свойо прі этом (в тєлє їѥрєѩ) обожествлѧѥтсѧ , чужоѥ же (в тєлє лаїчєской жертвы) расчєловєчіваѥтсѧ і дємонізіруѥтсѧ. В самом дєлє, убіть такого же чєловєка, как ты, дєміка, нєвозможно, он должен стать врагом, т.ѥ. опасным прєдмєтом, которого нє жаль, с которым дємос нє свѧзан ні сѵмпатічєскі, ні эмпатічєскі.
Само мєсто раздєлєніѩ дємоса на їѥріка і трагіка-антідєміка ѥсть раздєлєніѥ, хора (χώρα), ілі, на ѩзыкє блатного дємоса, «гоп» (уліца). Уліца – сѣ пєрво-раздєлєніѥ анѳтропологічєскіх потоков, срєді которых гопстоп і совєршаѥтсѧ. Сє матєрінскоѥ мєсто анѳропогєнєза і катастроѳогєнєза социума.
Лєйтургічєскоѥ раздєлєніѥ точєчно і собіраѥт/раздєлѧѥт каждый раз заново. Імєнно поэтому большинство дємосов (государствєнныѥ, церковныѥ, воровскіѥ) это раздєлєніѥ рітуалізіруѥт і канонізіруѥт, пытаѥтсѧ дєлать нєобратімым. Впрочєм, обратімость ѥсть ѩдро трагічєской ошибкі (гамартії), котораѩ лєйтургію (труд лаїка) трýдіт.
Гопстоп – ѥсть рітуалізованно-нєрітуалізіруѥмаѩ нєожиданность, страшнаѩ шутка слєпого ѳатума: їзначально жертва пребываѥт в нєвєдєнії относітєльно своѥй жертвєнності, во врємѧ гопстопа у нєй проїсходіт анагнорізіс (воссознаніѥ своѥй віны) – в пєснє это покаѩнноѥ авто-опісаніѥ гєроѩ, в процессє которого он само-убєждаѥтсѧ в нєотвратімості і заслуженності кары за полностью нєзаслуженную гамартію.
Собствєнно, любоѥ рєшеніѥ (decision) самовоспроїзводімо-унічтожающагося дємоса ѥсть болєѥ ілі мєнєѥ мєтаѳорічєскоѥ лєйтургічєскоѥ дєйство, свѧзанноѥ с ударом, казнѧщім (deciderе - пєрєрєзать горло) жертву-трагіка.
Ітого: ударовость гопстопа как пєріпєтійность (*pi-pt, біть) ідьот от ударовості как раздєлєніѩ лаоса в дємос-клір (*da- дєліть, *kla-, біть, раздєлѧть). Удар гопстопа сдвігаѥт лаос, пєрєнаправлѧѥт потокі ѥго логік, і этот экстаз (ἔκστασις), сдвіг і ѥсть дємос.
|| жертва
Поскольку іѥрєй, жрєц – жрьот жертву (тєло трагіка), то закономєрно рассмотрєть гопстоповость в пєптічєско (поѥдатєльно)-літургічєском смыслє.
Удар гопстопа зарождаѥт соціѩльность жрєца/жертвы: жертва-гостіѩ (hostia, і.ѥ. *ghos-ti => guest, страннік, гость + hostis, враг) пожираѥтсѧ ѥѩ гос(т)подіном – раздєлітєлєм своѥго/чужого, імєющім власть прінєсті чужого в жертву, – інвєстіровать раздєлєніѥ свой/чужой в тєло жертвы і очістіть свой род (дємос) от чуждості.
Нєпоѩдающій жертву участнік дємоса получаѥт особый антідор, вмєсто-дарєніѥ: проїсхощѩщій в рєзультатє катарсис (κάθαρσις) – очіщаѥт от віны (гамартії), даруѥт дємосу фєномєн чістой совєсті, каковаѩ ѥсть коллєктівнаѩ повѧзанность каждого каждому за убійство одного.
Гостійность жертвы імєѥт просѳорічєскій аспєкт особаго пріуготовлєніѩ: просфора (προσφορά, oblatio) – жертва, пріносімаѩ (προσφρέω) ѥѩ пожиратєлю-жрєцу, пріуготовлѧѥмаѩ (oblatus, і.ѥ. *tele - нєсті) длѧ нєсєніѩ на сєбє жертвєнності. В нашем случаѥ это сооруженіѥ історії гібріса, гордыні, за которую жертва получаѥт возмєздіѥ (нємєсіс, νέμεσις, мєсть, отмщєніѥ - от і.ѥ. *nem- раздєлѧть, распрєдєлѧть). Нємєсіс блізок к тєрміну Надточєго «хуѩк» - который імєнно что распрєдєлѧѥтсѧ в качєствє случайного послєдствіѩ нарушеніѩ равновєсіѩ власті.
Гібріс (ὕβρις) проїсходіт їз і.ѥ. *ud- (ввєрх і вовнє) і содєржит однозначно вакхічєскій (діонісічєскій) контєѯт: это особаѩ гордынѧ, свѧзаннаѩ с бунтом протів олімпійскаго дємоса, сє ѥсть антібожествєннаѧ наглость, проїзвол, бєссмыслєнноѥ насіліѥ (протів насіліѩ жертвєннаго ілі ѳатального божіѥго).
Гібрісовскаѩ просѳора в нашей пєснє – второй куплєт: «Гоп-стоп,/что ѩ ѥсть - в этом смысла нєт,/гоп-стоп,/но так любіл ѩ звон монєт,/і был красів, хотѧ нє вышєл рылом,/в общєм, был ѩ крокоділом,/был полковніком-дебілом,/дажє ногі на ночь мыл ѩ,/і духовный мір забыл ѩ,/і пєро за это получіл».
Гєрой опісываѥт сєбѧ как вышедшего їз своѥго дємоса і получающєго нынє логічєскую отвєтку от этого дємоса. Он намєрєнно пытаѥтсѧ опісать сєбѧ как «быка» в улічном смыслє, как нєдостойнаго прінадлєжать «духовному міру» дємоса. Однако быкованіѥ гєроѩ нєїзбєжно вєдьот ѥго в одну сторону – жертвопріношєніѩ їм. Бык – это Діоніс-Загрєй, ζαγρεύς , охотнік-дічь в пєрєводє с грєчєскаго: пойманный ловєц, заохочєнный охотнік.
Вслєд за літургічєской аналогіѥй тєла с хлєбом – нужно указать на одну важную особєнность тєла жертвы жертвопріношеніѩ: в процессє анаѳоры в ньом заквашиваѥтсѧ закваска. Квас (і.ѥ. *kwat – кіслєть, фєрмєнтіровать) – сѣ элємєнт (дрожжі) віны (гамартію) за страсть (ferment), страданіѥм (фєрмєнтірованіѥм) прєображающій тєло дара-гостѧ в кіслєющє-гніющую жертву-гостію.
Собствєнно, гібріс гєроѩ, выход їз дємоса, был свѧзан с ѥго само-опрєснєніѥм (ἄζυμα – опрєснок): закваска как будто пєрєстала квасіть, гєрой вознамєрілсѧ получіть свойо тєло внє раздєлєніѩ на свой/чужой. Длѧ соврємьоннаго словоупотрєблєніѩ коррєктно свѧзать сіѥ состоѩніѥ со словамі Спасітєлѧ «когда соль пєрєстанєт соліть» (Мѳ, 5, 13): нынє «прєсный» із «бєзвкуснаго» стал «нєсольоным », соль замєніла дрожжи.
Гєрой пєсні надєѥтсѧ стать нєвкусным длѧ пожираніѩ жрєцом. Однако всуѥ сії ѥго надєжды: быть ѥму на «іконостасной вітрінє», нє живым, но – мьортвым. І знамєнующім своѥй жертвєнной смєртію очіщєніѥ ѥго рода, дємоса, от которого он так бєзотвєтствєнно пыталсѧ оторватьсѧ.
Слова Каїйафы «Лучше нам, чтобы одін чєловєк умєр за людєй, нєжелі чтобы вєсь народ погіб» (Ин 11, 47–53) – работают нє только в случаѥ добровольной смєрті Богочєловєка раді спасєніѩ чєловєчєства, но – подразумєвают прінцип: добро ѥсть мєньшеѥ зло. Насіліѥ нєобходімо – длѧ того, чтобы ізбєжать бóльшаго насіліѩ. Гібріс автономії-самоопрєснєніѩ, выхода їз группы в соціѩльноѥ нікуда – гораздо опаснєѥ закаланіѩ одного туда вышедшего. Раді міра на зємлє. Раді спасєніѩ нє каждого в отдєльності, но всєх сразу.
|| діѳірамбічєскій вакхонсамбль «Слава Богу за Всьо»:
Самсон Гєоргій – разрываніѥ на часті согражданамі,
Андрєй Горохов – пожираніѥ картінкі жертвопріношеніѩ
|| слова:
[1]
Гоп-стоп,
вы подошлі їз-за угла,
гоп-стоп,
брал на сєбѧ так много ѩ.
Тєпєрь расплачіватьсѧ поздно,
посмотрю на звьозды,
посмотрю на это нєбо
взглѧдом нєхорошим,
посмотрю на это морє -
віжу это всьо в послєдній раз.
[2]
Гоп-стоп,
что ѩ ѥсть - в этом смысла нѣт,
гоп-стоп,
но так любіл ѩ звон монєт,
і был красів, хотѧ нє вышєл рылом,
в общєм, был ѩ крокоділом,
был полковніком-дебілом,
дажє ногі на ночь мыл ѩ,
ї духовный мір забыл ѩ,
ї пєро за это получіл.
[3]
Гоп-стоп,
Сэмєн, засунь мнє под рєбро,
Гоп-стоп,
смотрі, нє обломай пєро
об мойо камєнноѥ сєрдцє,
нєраскаѩнноѥ сєрдцє.
Ну-ка позовітє Гєрца,
старєнькаго Гєрца,
он прочтьот мнѣ главный,
самый популѧрный
страшно актуальный
нашєй поднєбєсной отходнѧк.
[4]
Гоп-стоп,
у вас пощады нє прошу,
гоп-стоп,
ї на луну нє голошу,
а лучшє вспомню ту маліну
ї архангєла картіну,
гдє тот мєнѧ і всєх прікінул
на їконостасную вітріну.
В общєм, нє тѧні рєзіну,
ѩ прощаю всьо,
кончай мєнѧ, Сэмен.

[Каспар Хаузер]

SoundCloud - Hear the world’s sounds

SoundCloud - Hear the world’s sounds

Аллєгоріѩ пѣсні, поѥмой в качєствє прімєра длѧ подражаніѩ і вѣдущєй к разноѻбразным апо- і ката-ѳатічєскім послєдствіѩм.
//музыка: Бартоломєо Тромбончіно (1470—1534)
//слова: Самсон
Самсон Гєоргій і лічный хор Слава Богу за Всьӧ:
Самсон: люстраціѩ
лікі хωрістов: просвѣщєніѥ
//слова:
1.Чѹть взрєзав ножωм цвѣтущу рану,
2. ѻблєгчєніѥ штоб
3. утомљӧнному ѻргану дать,
4. лєкарь крҩвь ѿтуда љйӧт,
5. крҩвь, вонючую гноѥм:
6. с чєм сравніть прімѣр этот стану:
7. і нє слово, ні экономіѯ,
8. ні дѣтоводітєльства рать,
9. это - піѩнство, всѣкоррупціѩ і блѹд,
10. порώк,
11. какой всѣсобωрно мы строїм.
12. Чѹть взрєзав ножωм цвѣтущу рану,
13. ѻблєгчєніѥ штоб
14. утомљӧнному ѻргану дать,
15. лєкарь крҩвь туда љйӧт.
//Ѻбъѩснітєльный трактат
Ѳабула (краткій пєрєсказ)
Пєрєд намі баснѧ про хірургічєскоѥ вмєшатєльство, состоѩщєѥ в том чіслє їз кровопусканіѩ і ѻблєгчающєѥ состоѩніѥ больного, – і сѣй прімѣр (эѯампл) ѻсмыслѧѥҵѧ («сравніваѥҵѧ») ѻт протівнаго: прімѣр нє їмєѥт сѣбє моральнаго вывода ні в ѳілологічєском, ні в экономічєском, ні в пѣдагогічєском смыслє. Вмѣсто этого автор-ѱалмопєвєц дайӧт прімѣру совєршєнно другую мораль – а їмєнно: кровопусканіѥ і ѻблєгчєніѥ болєзні ѩвлѧюҵѧ коррупціѥй, піѩнством і блѹдом. Ѥдіным подлінным выводом сѣй аллєгорії ѥсть выѩвлєніѥ ѥйӧ как мєтаболы і апоѳатічєскоѥ прєтворєніѥ, мєтаморѳозіс болѧщєго чѣловєка в воскрѣсєнії.
Pars pro toto, часть вмєсто цѣлого
Гангрєнозную ногу нєкій врач-рукодєл (хєйрург) рєжєт, чтобы спасті чєловєка. Всєго чєловєка. Цєной ногі.
Воѻбщє-то хєйрург – это любой чєловєк, что-то трудѧщій рукамі (онаніст, пісатєль, строїтєль). Поэтому логіка pars pro toto (часть раді цѣлаго) работаѥт і внѣ хірургічєскіх в мєдіцінском смыслє задач ‒ а їмєнно, дєліт любоѥ тєло на часті, собіраѥмыѥ в какой-то доѯє (во ѻбщєславівом мнєнії) в цѣлоѥ. «Цѣлоѥ» тѣла - міѳічно, ѻ ньӧм можно судіть только по ѥго соѻтвѣҵтвії/нєсоѻтвѣҵтвії говорімому (міѳом) ѻ ньӧм. Каждый раз «цѣлоѥ» цѣ́ліҵѧ по-разному: тѣло бєз ногі нє утрачіваѥт своѥй цѣлостності (а вот нога бєз ѻстального тѣла ужє мьӧртвый кусок мѧса, бєсцѣ́лостно бєсцѣ́льна). Скажєм так: до тѣх пор, пока тѣло будєт ѻтдєлѧҵѧ ѻт другіх тѣл і нєживого бєкграунда – ѻно цѣльно і славіт (в смыслє доѯы): ѩвлѧѥт собой ѻбщєпрінѧтый способ тѣлєсності, дающій алібі ѻстальным тѣлам тѣлєствовать.
Любоѥ в такой логікє ісцѣлєніѥ тєла ѥсть жєртва частью раді этого доѯічєско-міѳічєскаго цѣлаго. Т.ѥ. раздєлєніѥ-собіраніѥ частєй – это сімулѧціѩ тєла, дающаѩ ѥму «жизнєнность» і «рєалістічность». На дєлє нєт ні частєй (ні тѣх, которымі пожєртвовалі раді псєўдо-їсцѣлєніѩ, ні ѻстающіхсѧ послє нєго – т.ѥ. «жизнєнно важных»), ні цѣлого, потому что нєт нікакого тєла внутрі доѯы. Внутрі доѯы ѥсть только прєдставлєніѥ ѻ правільном тѣлє, ѥсть пустыѥ модныѥ, трєндовыѥ знакі тѣла бєз какого-лібо конкрєтного тѣла. Конкрѣтноѥ тєло всєгда нє ѻчєнь подходіт длѧ прославлєніѩ (доѯы), ѻно куцоѥ і корѧвоѥ, доѯа – і ѥсть ѻпрєдєлєніѥ правільностєй і нєправільностєй тѣла і борьба пєрвых со вторымі внутрі тѣла.
Нєвѣрныѥ моралі басні
‒ Нєвѣрнаѩ ѳілологічєскаѩ мораль басні. Доѯа проїсходіт всєгда в словєсном полє, і там (ѥслі брать лєѯіку) усмірєніѥ ѻдніх слов прі помощі прічінєніѩ болі другімі словамі проїсходіт повсємєстно. Рєчь нє їмєѥт какой-лібо постоѩнной цѣлостності ні в каком смыслє: ѻна постоѩнно мєнѧѥҵѧ, жєртвуѥт частѧмі, чтобы добавлѧть новыѥ до пєрманєнтно пєрєполнєнного (частѧмі) цѣлаго. Умалєніѥ (і дажє унічтожєніѥ) часті ѩзыка раді какого-то міѳічєскаго цѣлаго – тонєт в ѻбщєй ѥго плєонастічності: тут нѣт ні частєй, ні цѣлаго, ѥсть постоѩнноѥ їх пєрєпроїзводство.
‒ Нєвѣрнаѩ экономічєскаѩ мораль басні. В экономікє постоѩнно случаюҵѧ крізісы, когда путьӧм нанєсєніѩ ущєрба (эквівалєнта болі і надрєза) крізіс разрєшаѥҵѧ (разсуждаѥҵѧ: κρισις – суд) в какоѥ-то новоѥ состоѩніѥ ѻйкоса, ѥго экономікі. В каком-то смыслє в ѻпрєдєльӧнных экономічєскіх сѵстємах экономіка – это нє способ вєдєніѩ хозѧйства, но пєрманєнтноѥ їзмєнєніѥ этіх способов в рєзультатє пєрманєнтного жє крізіса. Т.ѥ. экономічєскоѥ «цєлоѥ» всєгда нєравно сєбє чісто історічєскі: бюджєт разных лѣт ѻдного і того жє города нєсопоставім їз-за їзмєнєніѩ сразу всѣх ѥдініц счьӧта, ѻ їх разніцє говорѧт только пріблізітєльно і вєроѩтностно.
‒ Нєвєѣрнаѩ пєдагогічєскаѩ мораль басні. Борьба с ѻшибкамі воспітаніѩ как с грѣхом – їмєѥт прєцєдєнты что в ѥвропєйской, что в русской традіціѩх і вѣздє сталківаѥҵѧ с чьӧткім рѣзультатом в відє проїгрыша грѣху: напітываніѥ рєбьӧнка чѣм-то другім, кромє грѣха, ѻборачіваѥҵѧ всьӧ болєѥ увєлічівающєйсѧ зоной грѣховності: любую добрую вѣщь можно пріспособіть длѧ грѣховных їзвращєній. Посєму «цєлоѥ» пєдагогікі – это вѣщь в высшєй стєпєні ѳантазматічєскаѩ, і всѣ т.н. «нормы пєдразвітіѩ» упіраюҵѧ в стѣпєнь большєй ілі мєньшєй дєѳормації ѱіхікі рєбьӧнка. Любаѩ нєдорєпрєссірованнаѩ пєдразвітіѥм часть можєт быть ѻсновой крєатівності і залогом «успѣшнаго» послєдующаго развітіѩ взрослаго. Впрочєм, как і залогом «нєуспєшності» – само понѧтіѥ ѻб «успєшності/нєуспєшності» пєдагогічно і ѻтносіҵѧ к доѯє і болєѥ ні к чєму: любыѥ дѣті нєнавідѧт школу, ѻт сталінской до вальѳдорѳской). Нє сущєствуѥт какой-то ідєальной цѣлі пєдагогікі, раді которой нужно чѣм-лібо жєртвовать рєбьӧнку: напрімєр, жадность нє «лєчіҵѧ» бѣдностью (ілі богаҵтвом, ілі участіѥм в коммунарной дєѩтєльності).
Аллєгоріѩ
Аллєгоріѩ у Гьӧтє і Шиллєра
Шиллєр (работа «Вольфганг Гьӧтє»): «Бољшаѩ разніца, іщєт лі поэт ѥдінічнаго длѧ ѻбщаго ілі відіт ѻбщєѥ в ѥдінічном. Їз пєрвого способа вознікаєт аллєгоріѩ, гдє ѥдінічноѥ служит лішь прімєром проѩвлєніѩ ѻбщєго, второй жє составлѧѥт по сущєству пріроду поэта, ѻн выражаєт ѥдінічноѥ, нє думаѩ ѻб ѻбщєм і нє указываѩ на нєво. Тот, кто жизнєнно ѻхватываєт то ѥдінічноѥ, усваіваєт ѻдноврємєнно і ѻбщєѥ, нє замєчаѩ этого ілі замєтів только позжє". Эту протівѹположность творчєскіх мєтодов в їзвєстных рамках, - ібо в конєчном ітогє і суб'єктівно-рєалістічєскій творчєскій мєтоды ѻба ідєалістічны, - нє скрывалі ні Гьӧтє, ні Шиллєр. Гьӧтє, собствєнно, понімал "классіцізм" как рєалістічєскоѥ їзображєніѥ дєйствітєльності, как "здоровоѥ", а мєтод суб'єктівного ідєалізма Шиллєра расцєнівал как "романтічєскоѥ", "больноѥ"».
Мєтабола
Мєтабола (μεταβολή) - пєрє-брос, поворот, пєрєход, пєрємєщєніѥ, їзмєнєніѥ). В хімії-біології – ѻбмєн вєщєств, в архітєктурє – замєнѧѥмыѥ элємєнты строѥніѩ, в ріторікє – троп, раскрывающій сам процєсс пєрєноса значєній, ѥго промєжуточныѥ звєньѩ, скрытоѥ ѻснованіѥ, на котором проїсходіт сбліжєніѥ і уподоблєніѥ прєдмєтов.
Прімєр: у Івана Жданова «Нєбо, помєщьӧнноѥ в звєзду, - ночь» - «нєбо» с «ночью» ѻтносѧҵѧ друг к другу нє мєтафорічєскі, но мєтаболічєскі, чєрєз «звєзду», прінадлєжащую что «нєбу», что «ночі». Мєтафора чьӧтко дєліт мір на сравніваѥмоѥ і сравнівающєѥ, мєтабола – цѣлостный ѻбраз, нє дєлімый на́двоѥ, но їмєющій апофатічєскіѥ (от протівнаго, выѩвлѧѥмыѥ путьӧм ѻтріцаніѩ смыслов, нє прісущіх ѩвлєнію). Нєбо і ночь їз ждановскаго стішка суть мєтаболіты. Мєтабола – ѻсновываѥҵѧ на мєтафорічєско-мєтономічєском сѵнтєзє і ѥсть сѵнкрєза, мєтаморфоза: мєтаболіты частічно уподоблѧюҵѧ друг другу, частічно совпадают, частічно разлічаюҵѧ і в этом прічастії прєвращаюҵѧ во что-то іноѥ сєбє. Мєтабола різоматічна, нє їмєѥт ѥдінаго ствола значєній, но – кустѧщіѥсѧ лінії апофатічєскаго сѵмбола.
У Грігоріѩ Нісскаго («Ѻб устроѥнії чєловєка, гл. XIII) мєтабола, (постоѩнноѥ) прє-вращєніѥ, ѥсть прізнак жизні, ζωή (зоэ́) – прічьӧм, жизні вѣчной (будущєй) тожє.
Аллєгоріѩ/мєтабола
Аллєгоріѩ (ἀλληγορία – αλλος іной, другой + αγορειν собірать) ѥсть повсєднєвноѥ сємійотічєскоѥ занѧтіѥ любого ѻбщєства: ѻдін знак замєщаѥт другой, собіраѥт (агорєйн) ѥго (їх) на сєбє. Інособраніѥ значєній сущєствуѥт вслєдствіѥ нєвозможності ухватываніѩ цѣлаго как ѳантазматічєскоѥ собіраніѥ цѣлаго їз разрознєнных частностєй: прі том частності нє важны, но смысл їмєѥт ісключітєльно псєѵдособіраѥмоѥ цѣлоѥ.
Аллотропіѩ (іномодальность) логоса (лєгєйн – тожє собірать, но там – собраніѥ нє на уровнє соціума, но космоса) – ѻбманчіво позволѧѥт мєнѧть всьӧ на всьӧ. І тєм самым как будто (доѯічєскі, славокажущєсѧ) прібліжаҵѧ к этому «всѣму». Это «всьӧ» ѥсть всьӧ іного, пан-а́ллос, всѧкоѥ «здѣсь» как ѥщьӧ-нєздѣсь, всѧкоѥ «куда» как ѥщьӧ-нє́куда і т.д.
Мεональность, нєдобытійность в сєміотікє выражаѥт маѯіма Соссюра: ѻзначаѥмоѥ свѧзано с ѻзначающім проїзвольно, т.ѥ. по суті нє свѧзано нікак. Собствєнно, сємійозіс і ѥсть такоѥ собіраніѥ знаков, котороѥ двігаѥт впєрьӧд значєніѥ как пєрманєнтноѥ двіжєніѥ мєжду знакамі в сілу їх прінціпіѩльной нєполноты.
Аллєгорічєскоѥ двіжєніѥ: 1)повєрхностно, схєматічно, 2) трансцєндєнтно, нацѣлєно на нєдвіжимую і нєдостіжимую цѣль двіжєніѩ,3) абстрактно, проїсходіт сразу вєздє і нігдє, 4) їмєѥт дєло с цѣлым, построѩѥмым їз жєртвуѥмых этому цѣлому частєй, 5) соѻтносітєльно (сѵнєкдохічно) с мнєніѥм-кажимостью-славой (доѯой), 6) уподоблѧющєѥсѧ уподоблєніѥ (эйдолоїд), всѣ направлєніѩ логік ідєнтічны друг другу в сілу того, что каждоѥ ѥсть тотально другоѥ, 7) хєйрургічно, рукодѣльно, ѩвлѧѥҵѧ праѯісом, анѳтропологічєскім пр інціпом.
Мєтаболічєскоѥ двіжєніѥ: 1) мєтаморфічно, прєобразітєльно, 2) посюстороннє, їмєѥт цѣль в самом сєбє, 3) конкрєтно, рєалістічно (нє їмєѥт всє-космічності, но космічно в каждой своѥй часті), 4) їмєѥт дєло с частным, сѵнгулѧрным, котороѥ апофатічєскі соѻтносіҵѧ с другім сѵнгулѧрным как цѣлоѥ к другому цѣлому, 5) пєрєносітєльно (мєтафорічно) к нєзнающєму знанію, нікуда нє впісываѥмой фактічності, 6) автоїконічно, подобно само сєбє, 7) ахєйрургічно, нєдєлаѥмоѥ практічєскі, чєловєчєской практікой
Такім ѻбразом, нож хєйрурга, надрєзающій рану і дающій тєм самым ѻблєгчєніѥ больному, уподобльӧнныѥ разврату – суть нє аллєгоріѩ (внутрі параболы, басні), но мєтабола, прє-вращєніѥ, прімєр, їмєющій скачкоѻбразный куст смыслов апофатічєскаго сѵмбола.
Протівопоставлѧѥмоѥ этому «разврату» добродєтєльноѥ ісцѣлєніѥ ѥсть нєобходімо ѻтвращающєѥсѧ логікі pars pro toto (часть раді цѣлаго) мєтаморфозіс (внутрі мєтаболітов «хєйрургічєскаго надрєза» і «разврата»), восстановлєніѥ как анастасіс (воскрєсєніѥ), прєображєніѥ (собствєнно, μεταμόρφωση).
Соѻбразованіѥ/прєобразованіѥ
Рімлѧнам, 12:2: «нє соѻбразуйтєсь (συσχηματίζεσθε, сюсхэматі́дзэстэ) с вєком сім, но прєобразуйтєсь (μεταμορφοũσθε, мєтаморфу́стэ) ѻбновлєніѥм ума вашєго, чтобы вам познавать, что ѥсть волѧ Божиѩ, благаѩ, угоднаѩ і совєршєннаѩ».
Русскоѥ соѻбразованіѥ/прєобразованіѥ ѩвлѧѥҵѧ калькой с латінскаго conformatia/reformatia (оҵюда жє, Рім, 12:2), тогда как в ѻрігіналє была разніца корнєй, а нє только прєфіѯов: мєтаморфізаціѩ (μεταμόρφωση, мєтамо́рфозэ) протів сосхєматізації (συσχημάτισις, сюсхєма́тізіс).
Буквально Паѵѣл говоріт, что мы нє должны їмєть ѻбщую схѣму (образ) с вѣком сім, но, наоборот, должны їзмєнѧть морф (тожє ѻбраз, но как состав, как прінціп своѥго бытіѩ, но і быта тож).
Ітак, два ѻбраза: схѣма і морф. Ѻдін їз которых прісущ вѣку сєму і с нім нє нужно, по мыслі Павла, соѻбразовываҵѧ, другой жє – должєн быть їзмєньӧн, прічьӧм это їзмєнєніѥ пєрманєнтно.
Схѣма/морф
Сії - понѧтіѩ платоновскіѩ.
Схѣма (і.ѥ. *segh-, дєржать во власті, їмєть): «пользуѧсь „істіннымі схємамі“, Платон мысліт „єдіноѥ прічастным схємє“ (Parm 145b), мысліт схєму как подражаніѥ унівєрсуму (Tim. 44d), в рєзультатє чєго і получаєҵѧ у нєго „ідєѧ схємы“, т.є. конкрєтно і наглѧдно відімоѥ ѻсущєствлєніѥ абстрактной схємы», «Пєрвой структурной разновідностью прєдмєтно-смыслового цѣлого можно счітать платоновскую schema, котораѩ ѩвлѧєҵѧ по прєімущєству колічєствєнно-смысловой конструкціѥй. їмєюҵѧ в віду ѻтдєльныѥ часті, которыѥ комбініруюҵѧ в нєчто цѣлоѥ і, в завісімості ѻт колічєствєнной характєрістікі этой комбінації, порождают їз сєбѧ то ілі іноѥ новоѥ качєство» (Лосєв, Історіѩ антічной эстєтікі. Софісты. Сократ. Платон., с.633)
Морф (і.ѥ. *merph- форма, Морфєй – бог сна, буквально: формодєлатєль) : «Другой прєдмєтно-смысловой конструкціѥй ѩвлѧєҵѧ у Платона конструкціѩ по прєімущєству качєствєннаѩ. Это – платоновскаѩ morphe, которую ѻбычно пєрєводѧт как «форма», но, поскольку этот пєрєвод мало что говоріт, мы прєдпочітаєм прідєрживатьсѧ грєчєского звукового состава этого слова і пєрєдавать ѥго как „морфє“, морф (Лосєв, там жє).
«Протівоположность «морфе́» і «ідєі» чётко і ѩсно выступаєт в том мєстє «Фєдона» (104), гдє говоріҵѧ ѻ нєвозможності налічіѩ протівоположной «ідєі» в ѻдной і той жє «морфе́», котораѩ ѩвлѧєҵѧ і тройкой і нєчєтом: «морфе́» можєт быть тройкой, т.є. соѥдінєніѥм тройкі і нєчєта, но этой «морфє» нє можєт быть свойствєнна ідєѧ чёта. Другімі словамі, «морфе́» ѥсть качєствєнно нєчто болєѥ сложноѥ, чєм ідєѧ; і ѥслі в «морфé» їмєѥҵѧ элємєнт какой-нібудь ѻпрєдєлєнной «ідєі», то протівоположнаѩ этому «ідєѧ» ужє нє можєт прісуҵтвовать в данной «морфе́». «Ідєѥй» Платон называєт нєчто понѧтійно-конструктівноѥ, а нє просто качєствєнно-конструктівноѥ. […] Ѻчєнь важным тєкстом ѩвлѧєҵѧ то мєсто їз «Государства», гдє ставіҵѧ вопрос ѻ возможності выхождєніѩ бога «із своѥй ідєі» в разныѥ «морфы» ілі ѻ нєобходімості длѧ нєго ѻставатьсѧ в прєдєлах ѻдной і той жє «ідєі» (R.P.II 380d). Вєздє в такіх случаѩх под ідєѥй Платон понімаєт ѥдіную логічєскую конструкцію, котораѩ можєт проѧвлѧтьсѧ в разных «морфах», в разных ѻбразах, і потому ѩвлѧєҵѧ в смысловом ѻтношєнії чєм-то простым, в то врємѧ как «морфы» всєгда качєствєнно разноѻбразны і могут быть проѧвлєніѥм какой-нібудь ѻдной «ідєі» (Лосєв, там жє).
Получаѥҵѧ, что правільноѥ колічєствєннаѩ комбінаціѩ ідєйных элємєнтов дайӧт нужноѥ качєство ідєї – і это ѥсть прінціп схѣмы этой ідєї. Морф жє позволѧѥт пєрєходы ідєй друг в друга длѧ получєніѩ какой-то другой ідєї.
Схѣма їмєѥт эйдофорную пріроду (ідєѥносную), морф жє – ідєѥгєнєтічєскую (ідєѥпорождатєльную) структуру. Аллєгоріѩ (баснѧ) схѣматічна, потому что рассматріваѥт свой рассказ как іллюстрацію, эйдолон (ідол), длѧ внєшнєй длѧ рассказа і прєвосходѧщєй ѥго по значімості ідєї. Тогда мєта́бола – морфічна (дажє мєтаморфічна), строїт структуры эйдоса, порождаѥт, развіваѥт і прєобразуѥт ѥго.
Ісцѣлєніѥ чєловєка как восстановлєніѥ, воскрєсєніѥ
Ѥслі ісцѣлєніѥ чєловєка понімать как ідєю, то новый, воскрєсный состав будєт μεταστοιχείωσις (мєтастойхєйозіс) как «пєрємєна составлѩющіх элємєнтов», как пєрєсоставлєніѥ (тот жє св. Грігорій Нісскій, напрімєр, пользовалсѧ їмєнно этім понѧтіѥм; прі этом мєтастойхєйозіс был мєтаболічєскій, пєрманєнтно мєнѧющійсѧ). Ѥслі жє ісцѣлєніѥ ѥсть їзмєнєніѥ самой ідєйності, то ісцєљӧнный чєловєк получаѥт прєображєніѥ, μεταμόρφωσις (мєтаморфозіс), когда мєнѧѥҵѧ сам прінціп состава (Хрістос на горє Ѳавор был їмєнно μετεμορφώθη (мєтаморфо́зэ), прєображьӧн).
Болѥє того, тѣла́ нє просто прєобразѧ́ҵѧ, но і іскупѧ́ҵѧ: по ап. Паѵлу, мы ѻжидаѥм "іскуплєніѩ тѣла нашєго" (Рім 8:23): απολύτρωσιν τοũ σώματος (аполютрозін ту соматос) : ѻт απο – возвратноѥ двіжєніѥ + λύω – разрушать, расчлѣнѧть, ѻсвобождать. Аполютрозін – возчлѣнєніѥ (обратноѥ расчлєнєнію).
У Паѵла рєчь ідьӧт ѻ новом тєлєсно-душєвно-духовном составє прєображьӧнного чєловєка: «Когда зємной наш дом (οικία τοũ σκήνους), эта хіжина, разрушиҵѧ (καταλυθη̣), мы їмєѥм ѻт Бога жиліщє на нєбєсах, дом нєрукотворный вєчный (οικίαν αχειροποίητον αιώνιον, ѻйкіан ахєйропойэтон) в нєбєсах (εν τοις ουρανοις, эн тус уранэс)» (2 Кор. 5:1).
Мєтаморфозіс – нє ѥсть какой-то другой способ дєѩтєльності: ѥслі твой новый состав нєрукотворєн (ахєйропойэтон), то ты выходішь за рамкі ѩзыка і свѣта, в кромєшную тьму бытіѩ, которым ужє нє управлѧѥшь.
Ѥдіный путь к мєтаморфозісу, прєображєнію – крєщєніѥ Духом Свѧтым. Крєщєніѥ ап. Паѵлом такжє ѻсмыслѧѥҵѧ прі помощі мєтаморфічєскіх выражєній: «банѧ (λουτρον, лутрон) возрождєніѩ (παλιγγενεσια, палінгєнєзіа) і ѻбновлєніѩ (ανακαινωσις, анакэнозіс) Свѧтым Духом" (Тіт, 3,5). Палінгєнєзіѩ – сѣ пєрє-рождєніѥ: гр. παλαιός –давно, далєко, ѻт і.ѥ. *kwel-, далєко. По-цєрковнославѧнскі, палінгєнєзіѩ – пакібытіѥ (пакі – снова і снова). Анакэнозіс (ανα – снізу ввѣрх, такжє длѧ повторності + καινός – новый, только что созданный, начѧло [начєнло] - *ken – новый, молодой) - воз-начатіѥ.
Жизнь, ζωή (зоэ́)– сѣ срєда соѥдінєніѩ души с тєлом в чєловєка в тєло душєвноѥ, σωμα ψυχικόν (сома псюхікон) і тєло духовноѥ, σωμα πνευματικόν (сома пнєўматікон) у ап. Паѵла (1 Кор. 15, 44). Ап. Паѵѣл пользуѥт выражєніѥ «раздєлєніѥ души і духа», μερισμός ψυχης και πνεύματος (мэрісмо́с псюхє́с кай пнєўматос), но прі этом жизнь нє ѻпєріруѥт с частью/цѣлым, ѻна і ѥсть цѣлоѥ (сомо-ѱюхотічєско-пнєўматічєскоѥ), но такоѥ цѣлоѥ, какоѥ нє состоїт їз частєй. Эта жизнь нєсовєршєнна, поражєна грѣхом. Нєцѣлостна їмєнно в смыслє этой поврєждьӧнності.
Поэтому к нѣй нєпрімєніма логіка pars pro toto (часть раді цѣлаго) і ѥдінствєнноѥ ісцѣлєніѥ здѣсь возможно как прєображєніѥ, мєтаморфозіс ужє налічєствующаго цѣлаго: как воскрѣсєніѩ новым тѣлом послє смѣрті.
Люстраціѩ/просвєщєніѥ
Скальпєль хєйрурга в пѣснє – это луч люстраційонного свѣта. Свѣта, ѻтчлєнѧющаго часті раді цѣлаго. Ѻсвєщающаго тѣло только длѧ того, чтобы увідєть больной ѻрган і болєзнь этого ѻргана. Увідєть – чтобы вырєзать (лібо болєзнь, лібо вѣсь ѻрган – ѥслі ѻні ужє нєраздєльны).
Люстрації, ѻтчлєнѧющєму свѣту, протівостоїт свѣт прєображєніѩ, внутрєнній, мєтаморѳічєскій і мєтаболічєскій (прє-вращающій): διαφώτιση (діѩфо́тізэ) – чєрєз-свєщєніѥ: такоѥ ѻсвѣщєніѥ, котороѥ пронікаѥт вглубь тєла і мєнѧѥт ѥго їзнутрі.
Імєнно просвѣщєніѥ ѥсть апоѳатічєскій сѵмбол, к которому стрєміҵѧ псєўдо-басєннаѩ мєтаболічность логікі хєйрургічєскаго прімєра. Только просвєщьӧннаѩ прєображьӧннаѩ коррупціѩ войдьӧт в Царство Божиѥ.
p.s. Куда і ѿкуда љйӧҵѧ крҩвь?
«4. лєкарь крҩвь ѿ͜туда љйӧт => 15. лєкарь крҩвь т͜уда љйӧт». Ѻчєвідно, что в нашєм случаѥ понѧтіѩ туда і ѿтуда (оттуда) нє разлічаюҵѧ: коррупційонноѥ тѣло гнійӧт сразу і снаружи і свнутрі́. Гнілаѩ крҩвь тєчьӧт їз больных ѻрганов в здоровыѥ, прєвращаѩ разлічєніѥ болєзні і здоровьѩ в нєразрєшимость. Собствєнно, это состоѩніѥ нєразлічімості і ѥсть коррупціѩ, гніѥніѥ, распад всѣго во всьӧм.

[Raven]

ебать

[Blacksmith]

если Горохов ебанулся, то это не значит что вам всем тоже нужно.

[Каспар Хаузер]

SoundCloud - Hear the world’s sounds

SoundCloud - Hear the world’s sounds

Болѣслав Прѹс.
Адіѩфорічєскаѩ пѣснѧ про бєзразлічноѥ как прѣїмущєствєнноѥ мѣсто спасѣніѩ.
//музыка й слова: Самсон
//Самсон Гєоргій і бѣзразлічнаѩ до музыкі нєпозволітєљность Слава Богу за Всьӧ:
Самсон: нєключімыѥ полузвукі й полупѣніѥ
нєпозволітѣљность: свѣрхдолжнаѩ гѵпѣрмусікіѩ

//слова:
Ты принєсла найдьӧнных кніжек кѵ́пу:
бољша́я часть – собрање сочінє́ній,
по-мо́йму, Болѣслава Прѹса,
и радостно спросіла у мѣня
(как бы вѣрнуть такой вопрωс):
чітать тѣбе їх їлі нѣт.
А ѩ был занѧт голҩвώю многωсло́йной
ї ѿвѣчал, как ѿвѣча́ют дѣтѧм,
прітворно улыбаѩсь, мол: к чѣму тѣбє такаѩ чѣпуха? –
тра-рам-пам-пам.
Тѣпєрь уж точно нѣт мѣня на свѣтє
и кніжек злопωлу́чных ѹж навѣрно,
но в случай этот с кніжкамі
я помню,
но в случай этот с кніжкамі
я вѣрю.

//нєкотороѥ ѻбъѩснєніѥ

вѣра

Почѣму мнѣ нєѻбходімо їмєнно што в͜ѣ͜р͜і͜т͜ь в случай пріноса моѥй бывшей жѣной глупых кніжек? Што такоѥ этот совѣршенно случайный случай? Ѻчѣвідно, што этот случай – ѥсть адіѩфора (ἀδιάφορα), тѣрмін мораљной ѳілосоѳії (стоїчєской), а послє – мораљной же ѳєѻлогії: он внѣ добра й зла, нє породіл (кромѣ пѣсні) нікакіх послєдствій в моѥй (і жѣны) жизні. Но, с другой стороны, ѻн был нѣкоторым точєчным ударом нємотівірованново счастьѩ (думаю, длѧ ѻбоїх) – который мы ѻбоѥ помнілі много лѣт послє. І на котором (счастьѥ) строїлі свої нєпростыѥ ѿношеніѩ. Это їспољзованіѥ всьӧ равно нє позволѧѥт дѣлать случай нєслучайным й пєдагогічєскім їлі ойкодомічєскім (домостроітєљным): ѥдінічнаѩ точка подобново случаѩ нє выводіт їз сѣбѧ нікакой лінії. Бољше тово: всѣ выводімыѥ ѿсюда лінії – выводѧҵа нє їз случаѩ, но їз собствєнных околопостроѩѥмых ліній. Точка же точку́ѥт гдѣ-то внѣ, хотѧ й рѧдом. Понѧтно, случай нєпєрєдаваѥм, нємімѣтічєн й стрѣміҵа сразу же їсчѣзнуть їз сознаніѩ. Ѥслі же ѻстайӧҵа в памѧті, то уже вмѣсто нѣво памѧть построѩѥт што-то болєѥ удобопостігаѥмоѥ.
прѣдпочтітєљность

Адіѩфора (бѣзразлічноѥ к добру/злу) – пугаѥт своѥй точѣчностью, сінгулѧрностью. Посѣму їзначаљно і подраздѣлѧлась еще у стоіков на прѣдпочтітєљную (проэгмєну, προηγμένα) й нєпрѣдпочтітєљную (апопроэгмєну, αποπροηγμένα).Выходіт, полностью адіафорічново (бѣзразлічново) нѣту: всьӧ равно нєдобро-нєзлоѥ тѣбѧ куда-то вѣдьӧт впѣрьӧд, продвігаѥт (проаго, προάγω), в сторону нє прѧмых лібо добра, лібо зла, но ‒ їх косвѣнных послѣдствій.
Вот й їз случая с нѣдочтѣніѥм дурацково Прѹса Ларісой – ѩ с удовољствіѥм вывожу нєкоторыѥ добропослѣдствіѩ. Напрімєр, дѣлаю это тѣм нєдолгім момѣнтом счастіѩ, который храніл наш брак нєсмотрѧ на многіѥ апопроэгмєны. Понѧтноѥ дѣло, к самому случаю это ѿносіҵа уже ѻчѣњ косвѣнно, ѻпосрєдованно.
хрістіѩнськаѩ всѣдозволєнность

В этой косвѣнності – всьӧ дѣло. Паѵѣл говоріт, с ѻдной стороны: всьӧ дѣлайтє во славу Божію (1Кор. 10:31), т.ѥ. как будто бы воѻбщє унічтожаѥт адіѩфору, всьӧ становіҵа добрым. Ѻднако, понѧтноѥ дѣло, ѻстайӧҵа што-то ѥщьӧ, то лі прѧмо грѣх, то лі ѻкологрѣховноѥ, то лі ѻколочєловѣчєскоѥ. 1Кор. 6:12 как будто бы разрѣшаѥт сію двусмыслєнность: всьӧ мнѣ позволєно (позволітєљно, эѯестін, έξεστιν), но нє всьӧ – полєзно (сѵмферей, συμφέρει). Сію мысль Паѵѣл повторѧѥт ѥщьӧ раз чєрєз нєскољко глав того же посланіѩ (1Кор.10:23): всьӧ полєзно, но нє всьӧ назідаѥт (болєѥ коррєктно – с͜о͜зідаѥт, построѩѥт, ойкодомєй, οικοδομει). Но συμφέρει – это й выгода. Скажем так, проїзвољно продолжив мѣтафору – в построѥнії стѣны дома ѥсть какіѥ-то камні (кѵрпічі), го́дныѥ й нєго́дныѥ ідті в кладку. Выгода здѣсь – это логіка стѣны (їлі пєрєкрытіѩ, каково-то другово элємєнта постройкі).

Понѧтноѥ дѣло, такой строїтєљный подход нічѣво ѥщьӧ собствєнно хрістіѩнськово нє їмєѥт, но характєрєн длѧ любой мораљной ѳілосоѳії. Собствєнно хрістіѩнськоѥ в этом случаѥ дайӧт Лука (Лк.17:10) в ѻпісанії ѿвѣткі «їсполнівших повѣлєнноѥ» - «говорітє: мы рабы нічѣво нє стоѩщіѥ (αχρειοί, ахрэйой – негодные)». Ахрейӧс, ахрєстос – сіѥ нєпрігодный, нєнужный, бєсполєзный. С учьӧтом хрємы как нє стољко пользы, но й дєнєг, а-хрєстос ‒ сіѥ прѧмо бєздєнєжный, как бы нє пріводѧщій ні к какой выгодє й пољзє Паѵла. А ѥслі взѧть ѥщьӧ чуть даљше – хрєма, дѣњгі, проїсходіт ѿ хросто́, χρωστώ - брать в долг. Собствєнно, лукіѩнськіѥ їсполнітєлі – внѣ пољзы-дєнєг-долга. На дрѣвнєрусском ахрєстос был (рабом) нєключімым. А на латыні ‒ inutilis, нєїспољзуѥмым, даже ѻпасным, гѵбєљным.

Получаѥҵа, пољза хрістіѩнськаѩ – полностью бєсполєзна длѧ пољз ѻбычных. Ѻна нє пољзіт, но расходуѥт всуѥ. Домы́, построѩѥмыѥ – воѻбщє нє прігодны длѧ жизні. Это нє ойкос, мѣсто рождєніѩ й родства, но – мѣсто внѣ мѣста.
стройка как рост
Сам Спасѵтєљ длѧ ѻпісаніѩ Царства Божиѩ їспољзуѥт нє строїтєљныѥ, но растітєљныѥ мѣтафоры: зьӧрна й прозѧбаѥмыѥ їз ніх растєніѩ (целыѥ дѣрєвьѩ – їз малово горчічново зєрна). Логіка роста – імєѥт, в ѿлічіѥ ѿ постройкі ‒ свої закономѣрності, но ‒ законы роста всѣгда содєржат нєкоторую пустоту внутрі своѥй сѣрҵевіны: любой рост їмєѥт дѣло с тайной как головным мотором своѥво двіженіѩ.

Думаѥҵа, благоюмѣстно было бы процитіровать Друскіна, с ѥво тєѻріѥй дѣрєвьѥв:
«Дерево прикреплено к своему месту. В определенном месте корни выходят наружу в виде гладкого ствола. Но расположение деревьев в саду или в лесу не имеет порядка. Также определенное место, где корни выходят наружу, случайно» (Вѣстнікі й їх разговоры).

выводы

Любаѩ бєсполєзность может вѣсті к бєсполєзності ѥвангєљской. Посѣму й практічєскі полностью бєзполєзный Болѣслав Прѹс ѥсть нєкотороѥ зѣрно Царствіѩ Божиѩ, откєдово ѻно пошло́ в рост внутрі мѣнѧ. Пошло́ так, как ѩ нє могу ні понѧть, ні даже почувствовать (напрімєр, ѩ потєрѧл саму Ларісу, недочітавшую Прѹса ‒ й спасібо їм ѻбоїм за это). Ѩ – хвала Аллаху – нє в состоѩнії монєтізіровать (хрєматізіровать) сѣй случай роста. Но он ‒ рост – проїсходіт, растьӧт. Посѣму ѩ і вѣрую в нѣво.