Продолжение гражданской кампании против полицейского государства
Неделя прошла, от МВД никаких позитивных сдвижений, а значит пришло время раздавать говна.
Гражданский актив пообещал государству "Грецию", и оно ее получит.
Официальное заявление организаторов кампании:
Цитата:
НІ ПОЛІЦЕЙСЬКІЙ ДЕРЖАВІ
10 червня о 18.30 відбудеться акція «Ні поліцейській державі». Учасники акції пішою ходою пройдуть від м. Лук’янівська до Шевченківського райвідділу міліції (вул. Герцена, 9), де було вбито студента Ігоря Індило. В рамках акції відбудеться сидячий протест. Учасники зображуватимуть на асфальті контури людей, які стали жертвами міліцейського свавілля.
…Майже три тижні минуло після загибелі Ігоря. Громадськість дала правоохоронцям тиждень для покарання винних (нагадаємо, що перша акція проти міліцейського свавілля відбулась 1 червня). Тиждень минув, винних не покарано, а МВС продовжує заявляти: «Сам тричі впав».
Міліція вперто продовжує застосовувати до людей репресивні методи, які вже сьогодні перетворюють її на «ескадрони смерті». Про це свідчать події в Харкові, Кіровограді. Те, що відбувається зараз в країні – це початок насадження поліцейського режиму.
Для того, щоб нас цілком обеззброїти, влада хоче відібрати у нас право на мирні зібрання та свободу вираження думок. У Верховній Раді 17 червня відбудеться голосування одіозного законопроекту № 2450 про мирні заходи, який обмежує можливості громадян впливати на неправомірні дії влади.
Збір учасників 18.30
Додаткова інформація для ЗМІ за телефоном
063 696 66 61 (Анастасія)
А так же комментарий от одного остроумного блогера:
Цитата:
Насправді, більшість тих хто марить "повстанням" не розуміють, що для цього потрібно багато речей. Наприклад, 8 тисяч анархістів у Києві, 5 у Харкові, 3 у Львові. Більшість громадян мають бути членами профспілок, які просто іноді страйкують. Не дуже радикальних спілок, але не ФПУ. Кожет третій киянин приймав би беззаперечно підпали та напади на власність, як адекватну відповідь на вбивство підлітка. І три з чотирьох просто вважали поліцію вбивцями, які мають відповідати за свої дії. При цьому значна частина громадян сприймала б участь у демонстрації (часто пов"язаної із масовим насильством) чи страйки ЗВИЧАЙНОЮ ФОРМОЮ ПРОТЕСТУ. Коли поряд із студентами ітимуть професори, діячі культури і ветерани війни (вапчє древні діди). От тоді буде Греція. Але і то це іще не все.
Греція - це країна у якій живуть ЛЮДИ, яким не байдуже власне життя. Вони хочуть його контролювати. Революціонери там не "еліта", бля "вершки". Вони частина обуреного народу. От тоді у нас можливо буде Греція. І, звісно, нам потрібна собака на прізвисько "Сосиска". Без цього діла не буде. ;-)
Re: Продолжение гражданской кампании против полицейского государства
Извентеляйте, у меня календарь на телефоне сбился)))
Добавлено через 9 минут
Цитата:
За що ми змагаємо в боротьбі проти поліцейського режиму?
"Протест – це коли я кажу: те і те є неприйнятним для мене. Спротив – коли я докладаю зусилля, аби те, що мені не підходить, більше не повторювалось."
В ці дні загроза встановлення поліцейської держави як ніколи раніше набуває реальних обрисів. Так, саме в ці дні - не в місяці й не в роки. Убивши 19-річного студента, міліція пробує до останнього відмити честь мундиру. Навіть після масових протестів 1 червня, очільник столичних поліцаїв наполягає на тому, що Ігор Індло загинув не від рук його підлеглих. Попри гучний розголос, жандарми продовжують розправи над захисниками харківського парку. А вже на 17 червня парламент планує прийняти закон 2450, який фактично дозволить поліції розігнати будь-яку акцію протесту. Держава послідовна, вона йде до кінця. Нахабно й цинічно.
В ці дні вирішується, чи залишить за собою "статус кво" апарат насилля.
На фоні описаних подій розгорнута інформаційна кампанія з дискредитації учасників протестів. То в одному то в іншому виданні з'являється висмоктаний з пальця компромат. Добропорядного бюргера закликають поважати "співробітників" і "шанувати порядок". Їх порядок. Порядок, який убиває.
Одна за одною йдуть незграбні спроби прив'язати протест до "реальної політики". Адже в нашій країні нічого не буває просто так - переконують штатні пропагандисти - за цим неодмінно хтось стоїть, хтось проплачує, керує. Політика, за їх версією, твориться лише в кулуарах парламенту, в стінах уряду, в коридорах президентської канцелярії, в штабах політичних партій. Але ніколи не на вулиці, ніколи в університетах, ніколи рядовими громадянами.
Найкращий спосіб апропріювати виступи невдоволених - повернути політику до "своїх". Діячів з Печерську влаштовує ситуація, в якій всі питання можна вирішити у вузькому колі політиканів - байдуже, владних чи опозиційних. Саме так звик сприймати політику бюргер - беручи в ній участь лише раз на п'ять років, споглядаючи знайомі обличчя "обранців" через екран телевізора.
Втім, тортури в міліцейських відділках - це політика, розгін мирних екологів - це теж державна політика. Спрямована цілісним правлячим класом проти суспільства. І вона потребує відповіді з нашого боку.
Добитись прозорого розслідування убивства Ігоря, покарати винних - так, безумовно. Припинити тортури, закрити відверто сфабриковані справи - звісно. Але цього не достатньо.
Найперше, за що ми змагаємо - вирвати політику з пазурів професійних політиканів. Вивести її на вулиці і в університети. Дати можливість громадянам набути власну політичну суб'єктність в обороні своїх прав. Йдеться про іншу якість політики, про плітику участі. Самоорганізувавшись, ми зможемо змусити державу відступити.
Міські жителі, що відчувають плече одне одного - друзів, однокурсників, сусідів, співробітників, та навіть звичайних перехожих. Активні й зацікавлені у своєму подальшому виживанні. Вони здатні зупинити встановлення поліцейської держави. Або, як мінімум, дати їй гідну відсіч.
Для початку, слід змусити депутатів не ухвалювати закон 2450. Зробивши це, ми залишимо за собою право на мирні зібрання, яке в нас хочуть відібрати. У такий спосіб суспільство зможе хоч трохи убезпечитись від сваволі режиму - як теперішнього, так і всіх наступних.
Далі. Убивства Ігоря Індило могло б не статись, якби в його гуртожитку не поселили жандарма. Щоб насильство не потроювалось, слід відвойовувати простір свободи, де не буде місця державній репресії. Міліція має забратись зі студмістечок та університетів. Вхід на ці автономні, самокеровані території має стати закритий для жандармів.
Ми змагаємось за екстериторіальність вишів. У цілій низці країн Європи цей принцип діє. Без дозволу студентського самоврядування поліція не має права вдиратися до кампусів. Найкращий порядок - відсутність людей в пагонах. Студенти Греції здобули право на екстериторіальність у боротьбі проти хунти чорних полковників. Без будь-якої поліції вони мінімізували злочинність в своїх студмістечках. Теж саме можемо зробити й ми.
Суспільство не може дозволити собі розкіш залишити все так, як є. Репресивна держава зайшла надто далеко, і збирається зайти іще далі. Вона сама переступила через власні закони, першою змінила правила гри. Тепер наша черга їх зімнювати.