Джанго освобождённый / Django Unchained (2012)

[Doerty]

режиссёр и автор сценария: Квентин Тарантино
в ролях: Джейми Фокс, Кристоф Вальц, Леонардо ДиКаприо, Керри Вашингтон, Сэмюэл Л. Джексон, Уолтон Гоггинс, Деннис Кристофер, Джеймс Римар, Майкл Паркс, Дон Джонсон
производство: США

Кажется, единственный фильм наступившего года, который я по-настоящему жду, поэтому, стремясь создать для себя иллюзию чистоты восприятия, я с особенной старательностью избегал знакомства с любой информацией о нём- трейлера не смотрел, статей и прочих материалов не читал, включая пространный студийный пресс-релиз, с украинским переводом которого (спасибо "B&H") интересующиеся могут ознакомиться ниже. Однако некоторые вещи просто носятся в воздухе, и, исходя из общеизвестных сведений, могу сказать, что меня бесконечно радует, что, восстановив историческую справедливость во взаимоотношениях евреев и нацистов, Квентин Тарантино избрал в качестве героев нового фильма негров и рабовладельцев. И, конечно же, прекрасно, что после десяти лет обещаний Тарантино всё-таки снял спагетти-вестерн, стилистические приметы которого он с такой любовью воспроизводил в "Убить Билла" и в "Бесславных ублюдках".

В прошлый раз (http://www.neformat.com.ua/forum/mov...ds-2009-a.html), как вы помните, я места себе не находил от волнения, окажется ли новый фильм К.Т. достойным его божественного таланта, теперь же, накануне украинской премьеры- 17-го января -"Джанго освобождённого" не испытываю подобных страхов. Я признал и внутренне смирился с тем, что Тарантино заслужил право перестать снимать шедевры.

И всё же, не возлагая надежд на эстетические свершения, я ожидаю от "Джанго" определённого соответствия этическим параметрам. Ведь одна из наиболее сильных сторон кинематографа Тарантино заключается в неизменной, строгой, закалённой горнилом жанровых интерпретаций приверженности консервативным ценностям- на которых, прошу прощения, держится наш мир.
Так что никакой подмены понятий, никакого реваншизма, никакой толерантности. Хороший расист- мёртвый расист.

Подробный пресс-релиз

Фільм в прокаті з 17 січня 2013 року

Історія фільму ДЖАНГО ВІЛЬНИЙ відбулася на півдні Сполучених Штатів невдовзі до початку Громадянської війни. Володар премії «Оскар» Джеймі Фокс грає роль Джанго – раба, до якого доля та хазяїн були надто жорстокими. Випадково він зустрічає на своєму життєвому шляху німецького дантиста, що підробляє полюванням за мисливцями – доктора Кінга Шульца. Роль стоматолога виконує інший лауреат Американської кіноакадемії Крістоф Вальц. Шульц шукає кровожерливих братів Брітл, і у всьому світі тільки Джанго може вивести на їхній слід. Доктор пропонує рабу свободу, якщо новоспечений дует зможе схопити братів Брітл – живими або мертвими.
Місія завершується успішно, але партнери не поспішають розставатися. Замість цього Джанго вирішує й надалі допомагати Шульцу в пошуках небезпечних злочинців Півдня. Темношкірий мисливець за головами демонструє виключні навички і здібності, хоча й збирається присвятити своє життя іншій, не менш благородній місії. Він мріє знайти і звільнити свою дружину Брумгільду (Кері Вашингтон), з якою зла доля розлучила його на невільничому ринку.
Вихлястий шлях приводить Джанго і Шульца до Келвіна Кенді (номінант на премію «Оскар» Леонардо ДіКапріо) – володаря сумнозвісних плантацій «Кенділенд». Під видуманим приводом Джанго і Шульц оглядають помістя, чим викликають підозру Стівена (номінант на премію «Оскар» Самюель Л. Джексон) – відданого раба Кенді. Кожен рух чужаків відслідковується, таємнича організація от-от візьме компаньйонів за шкірки. І якщо Джанго і Шульц не покинуть ідею втечі разом із знайденою на плантацією Брумгільдою, їм доведеться зробити непростий вибір між взаємною допомогою та незалежністю, між виживанням та самопожертвою…
Автором сценарію та режисером фільму ДЖАНГО ВІЛЬНИЙ виступає володар премії «Оскар» Квентін Тарантіно. Продюсери: Стейсі Шер, Реджинальд Хадлін та Пілар Савон. Виконавчі продюсери: Боб та Харві Вайнштайни, Майкл Шамберг, Шенон МакІнтош та Джеймс Скотчдопоул.
Фільм виходить в прокат 17 січня 2013 року.


ПРО ПІДГОТОВКУ ДО ЗЙОМОК
Довгий шлях ДЖАНГО ВІЛЬНОГО на великі екрани почалася більше десяти років тому. Саме тоді у Квентіна Тарантіно з’явилася ідея зняти фільм про Джанго. «З початку ідея полягала в тому, що раб стає мисливцем за головами, а потім сам починає вистежувати своїх гнобителів, які переховуються на плантації, - згадує Тарантіно. – Я тільки почав писати, і Джанго з’явився в моїй уяві, наче живий. Спершу це був звичайний раб – шостий в колонні з сімох таких, як і він. Але по мірі того, як розвивався сюжет, він відкривався для мене все більше й більше».
Не дивлячись на те, що дія фільму ДЖАНГО ВІЛЬНИЙ відбувається на Півдні довоєнних часів, Тарантіно вирішив змалювати історію Джанго в фарбах вестерну. «Мені завжди хотілося зняти вестерн, - зізнається режисер. – Мені подобаються всі типи вестернів, але більш за все я люблю європейські фільми, так звані «спагеті-вестерни». Я знав, що колись зніму такий фільм, події якого розгортатимуться у всесвіті Серджіо Корбуччі».
Для Тарантіно жанр вестерну є своєрідною алегорією, величним та майстерним відображенням балансу між Добром та Злом. З його точки зору жанрова структура ідеально підходить для опису історії чоловіка, який готовий штурмувати оселю Зла заради врятування дружини. «Більш кошмарну ситуацію годі й уявляти, - пояснює Тарантіно. – Це було б неможливо, якби не було настільки реалістично. Однак, правда в тому, що реальне життя саме таким і буває – жорстоким та безпощадним. Неймовірно, скільки болю та страждань випало на долю цієї країни в той нелегкий час. Але цей екстер’єр чудово підійшов для класичного спагеті-вестерна. Ви навіть не можете собі уявити, в межі якого масштабу ми ставимо мальовниче полотно сюжету».
Продюсер Реджинальд Хадлін погоджується з тим, що обраний жанр незвичайний, але безпрограшний: «В спагеті-вестернах можна знайти й неоднозначні норми моралі, і темні тіні у кутах, і внутрішні сумніви – все це зустрічається в таких спагеті-вестернах, як ЗА ЖМЕНЮ ДОЛАРІВ і йому подібних. Жодних сумнівів в тому, що на творчість Квентіна справили велике враження ті спагеті-вестерни, які він в свій час переглянув. Однак, досконально вивчивши матеріал, він зміг додати щось своє, незвичайне й унікальне, що серйозно оновило весь жанр цілком».
Після закінчення роботи над сценарієм БЕЗСЛАВНИХ ВИРОДКІВ Тарантіно взявся за сценарій до фільму ДЖАНГО ВІЛЬНИЙ. Крістоф Вальц, що отримав премію «Оскар» за роль в БЕЗСЛАВНИХ ВИРОДКАХ, брав в процесі безпосередню участь. «Я перечитував сценарій по ходу того, як він писався, - говорить Вальц, що зіграв роль Кінга Шульца. – Він відкривався мені поступово, розділ за розділом. Я пам’ятаю, як прийшов в гості до Квентіна, він посадив мене за стіл, розклав переді мною сторінки сценарію і спостерігав за тим, як я читаю. Це був якийсь магічний ритуал. Я був зворушений тим, що він мені дозволив взяти участь в процесі створення сценарію, навіть на рівні стороннього спостерігача».
Вальц і сам є великим прихильником європейських вестернів і не міг не відзначити, наскільки тісно сюжет прив’язаний до жанру. «Так склалося, що моє захоплення кіно в юності співпало з розквітом спагеті-вестернів, - пояснює актор. – В кінці 60-х і на початку 70-х років цей жанр був одним з найбільш популярних».
Ім’я головного героя фільму також добре знайомо фанам спагеті-вестернів. Роль Джанго вперше зіграв Франко Неро в 1966 році. Актор отримав епізодичну роль і в стрічці ДЖАНГО ВІЛЬНИЙ. «В Австрії ім’я «Джанго» стало називним, - говорить Вальц. – Не обов’язково Франко Неро, а саме Джанго. Кожен спагеті-вестерн, що виходив в Германії, в локалізованій назві містив слово «Джанго», навіть якщо в самому сюжеті не було ані слова про нього. Глядачі знали, якщо на афіші є слово «Джанго», то фільм – спагеті-вестерн».
«Я хотів використати саме ім’я Джанго з урахуванням того, яке значення воно має для жанру спагеті-вестернів, - зазначає Тарантіно. – В цей же час я ніколи не забував про існування близько 40 сиквелів про ДЖАНГО, які є невід’ємною частиною історії спагеті-вестернів. Я пишаюся тим, що не без моєї допомоги список розширився».
Дійсно, ДЖАНГО був настільки популярним в свій час, що кінематографісти запозичали це ім’я в якості маркетингової політики просування своїх фільмів. Фільмами, що найбільш запам’яталися, стали ДЖАНГО, СТРІЛЯЙ!; ВИРОДОК ДЖАНГО; ВІВА, ДЖАНГО!; та ЗА ЖМЕНЮ ДОЛАРІВ.
Тарантіно завершив свій сценарій 26 квітня 2011 року і показав готовий твір своїм друзям та колегам. В ході того, як наближався «день публікації», продюсери почали готуватися до зйомок. «Коли ми чули, що у Квентіна дома «оживала» друкарська машинка, ми вже знали, що маємо кілька місяців для того, щоб зібрати знімальну групу, - ділиться спостереженнями виконавчий продюсер Пілар Савон. – Значить, прийшов час видзвонювати Джефа Дашнау (координатор трюків), Марка Улано (звукорежисер), Хебу Торісдотір (головного гримера) та всіх інших. Ми обдзвонювали всіх та попереджували: «Друзі, на найближчий час нічого не плануйте». Хотіли зібрати всіх, не дивлячись на досить щільні графіки, тому що ми – велика сім’я. Ми разом зняли вже багато фільмів і любимо працювати гуртом».
Реакція на сценарій була приголомшлива. Хадліна вразила чесність, з якою було описане рабство, що панувало в США до початку Громадянської війни. «Ми повинні пам’ятати не тільки наші досягнення, а й наші промахи, - говорить він. – Ми не зможемо належним чином пишатися тим, якими ми стали, не віддавши належну повагу тим, хто виступив проти Зла і зламали його. Не дивлячись на те, що герої фільму вигадані, вони уособлюють сотні й тисячі реальних чоловіків та жінок, чорних й білих, які знайшли в собі сили скинути гніт рабства і сказати: «Досить!»».
Коли сценарій був завершений, Тарантіно почав підшукувати акторів, які б склали гармонічний ансамбль. Джеймі Фоксу, який отримав премію «Оскар» за головну роль в фільмі РЕЙ, запропонували зіграти Джанго. «Я пам’ятаю нашу зустріч, ніби вона була лише вчора, - говорить Тарантіно. – Він зрозумів всі нюанси історії та історичну важливість фільму в цілому. Зрозумів на 100%. Джеймі – феноменальний актор та ідеально підходить на роль Джанго. До того ж в ньому є певна ковбойська сутність. Я подумав, що якби в 60-х проводили кастинг серед чорношкірих хлопців на роль в якомусь вестерн-шоу, Джеймі б обов’язково запропонували окремий проект – спеціально для нього. Він чудово тримається в сідлі, та й сам по собі він колоритний актор».
Фокс відзначає, що прив’язаність Джанго та Брумгільди один до одного дозволяє поглянути на героїв з іншого боку, краще зрозуміти їхні характери. «В ті часи шлюб для темношкірих був своєрідним табу, - розповідає актор. – За це могли вбити. «Весілля» рабів білі сприймали як поєднання двох корисних предметів, які разом дають інший, не менш корисний предмет. Те, що Джанго був одружений, є для мене важливою складовою ролі. В кінцевому результаті про фільм можна говорити як про драму. Це історія кохання, яке не дозволяло герою розслабитися, штовхало постійно йти вперед. Він не намагався боротися з рабством. Він взагалі нічого не прагнув. В нього була одна єдина мета – повернути кохання всього життя. Не дивлячись на те, що зробити це було не легше, аніж знайти голку в сіні».
Кері Вашингтон, яка зіграла роль Брумгільди, також не могла не помітити міцний зв’язок між її героїнею та Джанго. «Це стало однією з причин, через які я згодилась на роль, - зізнається актриса. – В той час багато хто взагалі не вважав вихідців з Чорного континенту за людей. При цьому наші герої любили один одного настільки, що це неможливо описати. Але вони не могли офіційно одружитися та жити щасливо. Адже вони взагалі не були людьми. Вони були власністю. Однак Джанго і Брумгільда знайшли вихід з цієї безвихідної ситуації. І частково завдяки силі свого кохання. Їхній шлюб став історичним для всієї країни. Коли про це думаєш, аж подих перехоплює».
Вашингтон також знайшла зв’язок ДЖАНГО ВІЛЬНОГО та інших фільмів Квентіна Тарантіно. «Він не боїться показати на екрані насилля, жорстокість, темний бік людської душі, - говорить Вашингтон. – Мені здається, що потрібен саме такий сміливець, щоб розповісти історію, яка відбулася в ті темні часи. По своїй сутності – це драма. Але потрібно її було зняти так, щоб глядачі повірили в кращий бік людини, повірили в любов, в те, що краса може зберегти кохання , навіть якщо воно зародилося в світі зла, насилля та жадоби. Мені здається неймовірним те, що Квентін спромігся правдоподібно передати особливості обох боків медалі».
Самюель Л. Джексон, який зіграв в фільмах Квентіна Тарантіно КРИМІНАЛЬНЕ ЧТИВО та ДЖЕКІ БРАУН, підтримує колег у відношенні мотивів, завдяки яким він погодився на роль. «Це – частина нашої історії, яку часто прикрашають, - пояснює Джексон. – Тільки не в цьому фільмі. Крім того, мені завжди цікаво заглибитися в одного з персонажів, яких прописує Квентін».


ПРО ЗЙОМКИ
Зйомки фільму ДЖАНГО ВІЛЬНИЙ почалися 28 листопада 2011 року в селищі з ідеальним для вестернів екстер’єром: ранчо «Мелодія» в Санта Кларіта, штат Каліфорнія. Колись це західне містечко належало Джину Отрі і часто виступало фоном класичних фільмів та телевізійних серіалів, в тому числі ДИЛІЖАНС, РІВНО ОПІВДНІ та ДИМ ЗІ СТВОЛУ.
Протягом кількох місяців Фокс і Вальц тренувалися з координатором трюків Джефом Дашнау і професійним коноводом Расті Хендріксом перед тим, як сісти в сідла перед камерою. «Мені ці заняття навіть сподобалися, - зізнається Вальц. – Мені розповіли достатньо, щоб я зрозумів не тільки те, як втриматися в сідлі, а й як виглядати природно. Мені дуже подобалось, коли кінь розумів те, що я від нього хочу і виконував всі мої команди. І навіть якщо він чогось не розумів, це означало лише те, що я неправильно виявив свої побажання».
Першою локацією, яку відвідала знімальна група, стало ранчо «Велике небо» в Сімі Веллі, штат Каліфорнія. Тут планували зняти сцену, в якій Спенсер Бенет збирає банду, щоб напасти на повозку Шульца. На підготовку до зйомок сцени пішло кілька тижнів. Дашнау довелось підбирати найвправніших наїзників, сформувавши багатонаціональну команду найбільш обдарованих каскадерів з усіх, які доступні сьогодні в кінематографі. «Цінність їхньої участі в проекті неможливо переоцінити, - стверджує Дашнау. – У нас в одній і тій самій сцені грали і дев’ятнадцятирічні підлітки, і п’ятдесятирічні чоловіки. Така різниця в віці каскадерів всіх надихала. Так й могло бути інакше, адже на знімальному майданчику працювали цілі каскадерські династії – онуки, батьки та дідусі. Ми зібрали усіх!»
«В деяких сценах в кадр потрапило до тридцяти п’яти коней одночасно, - уточнює Хендріксон. – Однак «штатний» табун складався всього з 20 коней, з якими ми працювали протягом всього знімального періоду. Деякі кобили змінювали трьох наїзників, з’являючись в кадрі то під одним, то під іншим».
Завершивши зйомки на ранчо «Мелодія» та «Велике небо», знімальна група перебазувалася на дві сотні миль на північ – в місто Лоун Пайн, штат Каліфорнія, неподалік від Долини Смерті. На пагорбах Лоун Пайна знімали більше сотні різних кримінальних драм та вестернів, в тому числі ВИСОКА С’ЄРРА; ПОГАНИЙ ДЕНЬ В БЛЕК РОКІ; ВИПАДОК В ОКС-БОУ. Перша зустріч Джанго (Фокс) і Шульца (Вальц) відбулася в темних лісах на межі міста Індепенданс, яке знаходиться на північ від Лоун Пайну.
Джеймс Руссо та Джеймс Римар, які знімались в кримінальній драмі КЛУБ «КОТТОН» в 1983 році, зустрілись на знімальному майданчику стрічки ДЖАНГО ВІЛЬНИЙ в початковій сцені. «Це був ніби вибух з минулого, - згадує Римар. – В Лоун Пайн стовпчик термометру температури впав нижче нульової відмітки. Мені здавалося, що нас знімають на висоті не менше трьох кілометрів над рівнем моря. Вітер майже збивав з ніг. У нас була досить довга нічна зйомка, і мені довелося набратися мужності, щоб звалитися на промерзлу землю після того, як мій герой піймав кулю».
Лоун Пайн виявився достатньо холодним місцем для того, щоб передати відчуття льодяної вогкості, яке Тарантіно хотів відобразити. «Для Квентіна це було дуже, дуже важливо, тому що він вірить в магію ефектів, які не потребують комп’ютерної обробки, - пояснює Стейсі Шер. – Так само він вірить в магію кіно, яка діє на глядачів. Тому коли ми приїхали на місце, де повинні були знімати вступну сцену, спочатку на локацію відправили одного з асистентів. Він повинен був переконатися, що там достатньо холодно, достатньо сиро і, що головне – він повинен був переконатися, що актори зможуть перевести дух між ураганними поривами вітру».
«А після пережитого нами кошмару вся знімальна група переїхала в Вайомінг, - говорить Римар. – Говорять, що Лоун Пайн в порівнянні з Вайомінгом – просто курорт».
В місті Мамот, штат Каліфорнія, було недостатньо снігу, тому група в терміновому порядку перебазувалася в місто Джексон Хоул, штат Вайомінг. Засніжені пейзажі фільму знімалися на тлі національного парку Гранд-Тітон. «Нам довелося повністю розбирати декорації, вантажити їх в вантажівки та відправляти в Вайомінг, - розповідає художник-постановник Майкл Ріва про складнощі, пов’язані з снігом. – Там із снігом перебоїв не було. І це дуже красиве місце. Ми знаходили неймовірно колоритні локації – обрамлені кучугурами гірські потоки, пагорби з багатотонними сніговими шапками, лосині заповідники. Саме з такого місця й починається стрічка. Грандіозність картинки вже сама по собі говорить про те, яким буде весь фільм».
«Переїзд в Джексон-Хоул був спонтанним, але необхідним рішенням, - додає Савон. – Зйомки в Вайомінгу зробили фільм ще більш красивим і вражаючим в багатьох відношеннях. Епічна подорож Джанго стала ще більш вражаючою».
Після того, як знімальна група переїхала в більш теплий Новий Орлеан, штат Луїзіана, до акторської трупи приєдналися Леонардо ДіКапріо, Самуель Л. Джексон, Дон Джонсон, Волт Гоггінс, Дена Гур’є, Ніколь Галація та Лаура Кайот.
Вальц насолоджувався переїздом і не приховував цього. «Я народився в гірській місцевості, - говорить актор. – Для мене болота і субтропічний клімат – це цікава туристична подорож. А якщо навколо ще й кишать черепахи, алігатори та змії – так взагалі чудово! Це справжня пригода!»
Плантація «Евергрін» - історична місцина неподалік від міста. В фільмі вона грала роль резиденції Бенета, роль якого зіграв Дон Джонсон. «Можна собі уявити, як виглядало це місце в часи, про які йдеться в стрічці, - фантазує актор. – Джанго в костюмі маленького лорда Фонтлероя і доктор Шульц, який керує конями, що тягнуть його потріпаний вагончик. На даху вагончику туди-сюди хитається гігантський зуб. Саме на тлі сонної плантації де-небудь в штаті Тенесі і повинен був з’явитися такий колоритний дует».
Те, що Джонсон погодився на цю роль, стало приємним сюрпризом для продюсерів. Фокс, який зіграв роль Таббса в стрічці Майкла Манна ПОЛІЦІЯ МАЙЯМІ: ВІДДІЛ УСТОЇВ, вважає, що Джонсон був народжений для того, щоб зіграти роль Крокета. «Спостерігаючи за тим, як він працює перед камерою, ти ловиш себе на думці, що бачиш дещо магічне, наприклад, єдинорога, - говорить Фокс. – Такий вже Дон Джонсон. Він став ідеальним кандидатом на роль Бенета. Він миттєво вхопив сутність свого героя і зіграв його бездоганно. При цьому Крокет і Бенет абсолютно не схожі один на одного. І все ж Дон Джонсон однаково гармонійно виглядав в обох випадках».
«Дон з самісінького півдня, і для Квентіна це було надзвичайно важливо, - говорить Шер. – Вони знайомі вже багато років. І це відіграло важливу роль, тому що за сценарієм йому довелося зіграти досить складного персонажа. Ми давно не бачилися, і ось він повернувся. Ці завжди захопливий момент – коли він повертається».
Бездоганно білий костюм героя Джонсона контрастує з одягом Джанго. Костюмери вдягнули головного героя в небесно-блакитний костюм, такий самий як на персонажі з картини англійського живописця Томаса Гейнсборо «Хлопчик в блакитному». «Джеймі просто обожнював «Хлопчика в блакитному», - посміхається дизайнер по костюмам Шерен Девіс. – Під час першої примірки ми вирішили, що необхідно переробити, щоб було більше героїзму. Але Джеймі буквально закохався в початковий варіант. Серйозно, його було непросто звідти витягнути».
Рабські бараки, які з’являються в кадрах ДЖАНГО ВІЛЬНОГО, також знаходяться на території «Евергрін». «По цих місцях неможливо ходити, не відчуваючи жар в грудях і сльози на очах, - говорить Фокс про зйомки на плантації. – Якось я взяв на знімальний майданчик своїх донечок, одній – вісімнадцять, іншій – три з половиною роки. Ми просто пройшлися по цим локаціям. Я тоді сказав їм: тут ми народилися. Саме там ми й повинні були знімати, щоб по-справжньому зануритися в історію».
Після того, як Джанго розібрався з братами Брітл, знімальна група перебралася в екстер’єри фазенди «Кенділенд», яка височила над плантаціями цукрового очерету. «Ми вирішили, що фазенда повинна стояти на великій рівній площині і частково нагадувати ілюстрації Вайєта, частково - кадри з стрічки ДНІ ЖАТВИ, - розповідає Ріва. – Я думаю, ми досягли мети, розташувавши будівлю в центрі майданчику. І все зло, що відбувалося всередині, залишалося всередині».
Інтер’єр «Кенділенду» знімали в павільйоні студії Second Line в Новому Орлеані. «Я абсолютно чітко уявляв, як Лео зіграє запеклого негідника, майже диявола, - говорить Ріва про дизайн інтер’єрів дому. – Тому я хотів настільки щільно оточити його червоним кольором, наскільки це було можливо. Для Джанго і Шульца, які були апріорі героями, ми залишили більш теплі кольори, переважно янтарний. Я намагався чергувати ці кольори в кожній з локацій, над якими працював. В кінці фільму кольори інтер’єрів густішають і темніють, починає переважати червоний колір – ситуація загострюється. Все не настільки складно, наскільки може здатися. Але це допомагало мені провести межу між двома світами, які повинні зіткнутися в смертельному поєдинку».
Так сталося, що Майк Ріва помер під час зйомок фільму ДЖАНГО ВІЛЬНИЙ. «Мені дуже пощастило працювати з таким геніальним художником кожного дня, - говорить про свого колегу Шер. – Він був справжнім чарівником – по-хлопчачому безшабашним, талановитим, енергійним і оптимістичним творцем. І дуже хорошою людиною. Нам усім буде його не вистачати».
Осередок насилля і розпусти, яким без сумніву є «Кенділенд», знаходиться під владою Келвіна Кенді. «В довоєнні роки на півдні США рабовласників можна було порівняти з сьогоденними крупними промисловцями, - відзначає Тарантіно. – тоді так само були корпорації, просто вони називалися «сім’ями»».
Роль Келвіна Кенді – власника помістя «Кенділенд» - зіграв Леонардо ДіКапріо. Це амплуа стало першою по-справжньому злодійською роллю в багатій кар’єрі актора. «Він дуже серйозний і може відгородитися від усього, коли грає роль, - говорить Шер про ДіКапріо. – Я думаю, глядачі цього не помічають і тому не цінують. Насправді він дуже тихий і скромний, навіть в чомусь замкнутий. В ньому й сьогодні живе той юнак, який осягав простори й таємниці акторської майстерності, спостерігаючи за грою Роберта ДеНіро в фільмі ЖИТТЯ ЦЬОГО ХЛОПЦЯ. Він дуже переживає за стрічку, в якій знімається. І готовий підключити весь свій інтелект, свій ентузіазм та свою пристрасть, щоб фільм вийшов максимально правдоподібний та видовищний».
«Він подзвонив мені і сказав, що дуже хотів би зіграти в цьому фільмі, - згадує Тарантіно. – Я намагався не прив’язувати його до якогось конкретного персонажу і не розкривав всіх нюансів сценарію, щоб все це стало підґрунтям для майбутніх переговорів. Але, якщо чесно, на роль Кенді я спочатку планував запросити старшого актора. Потім Лео все ж отримав сценарій, прочитав його, ми зустрілися і почали обговорювати різні варіанти».
ДіКапріо зміг переконати режисера, і бачення Тарантіно кардинально змінилося. «Я став уявляти, наскільки все б було простіше, якби злодій став своєрідним Калігулою, хлопчаком з імператорськими замашками, - пояснює Тарантіно. – Його прадід відкрив бізнес по збору бавовни, його дід продовжив цю справу і зробив її ще більш вигідною, його батько ще збільшив капітал компанії. Келвін – четвертий в поколінні Кенді, кому належить продовжити справу своїх пращурів. Але бавовна йому наскучила. Більше того, на бавовну йому було начхати. Йому куди цікавіше спостерігати за тим, як міряються силою темнокорі гіганти. При цьому він залишається інфантильним і нахабним королевичем. Він – Людовик XIV в Версалі. Так, напевне останнє порівняння найвлучніше. Я хотів показати Людовика XIV таким, яким він міг би стати на Півдні США. «Кенділенд» - абсолютне замкнене суспільство, що розташувалося в своєму міні-королевстві і простирається на 100 кілометрів. Тут так само квітне феодалізм, а Кенді володіє привілеями короля. Він може робити все, що забажає. В його владі – казни ти або милувати».
«Одна з найнеприємніших особливостей персонажа в тому, що він чарівний, - говорить Римар про Кенді. – при цьому він переконаний в тому, що не робить нічого поганого. Просто так вже розпорядилася доля, що в цього хлопця надто багато грошей, надто багато влади, надто багато вільного часу і надто багато людських життів залежить від волі його лівої п’ятки. Він – справжній Калігула. Він достатньо безумний, але в той же час йому вистачає розуму виправдовувати свої діяння. Глядачам він, зрозуміло, не сподобається. Але вони будуть поважати його працю. Я суджу по собі – я бачу цього героя і не можу відірватися від екрану. Крім того, він дуже багато уваги приділяє дрібницям».
Волт Гоггінс, який грає роль Біллі Краша, розповідає про складність побудованої в «Кенділенді» ієрархії: «Кенді є опорою плантаційної системи, порядок в якій підтримує мій герой. Біллі Краш і Стівен чудово розуміють, що рабовласницький локомотив неможна гальмувати, тому що саме він приносить їм прибуток. І доки цей локомотив існує, і доки він на ходу, наші герої катаються, як сир в маслі».
Найбільш складні відносини з Кенді складаються у Стівена, роль якого грає Самюель Л. Джексон. «Вже на першому прослуховуванні в Лос-Анджелесі я зрозумів, що це за герой, яким я хочу його зробити, і куди разом з ним я хочу прийти, - пояснює актор. – У наших з Леонардо героїв складається достатньо цікаві стосунки, особливо в контексті того, які відносини пов’язують Джанго і доктора Шульца. Перші майже копіюють другі».
«Мій герой живе в домі з самого дитинства і, напевно, проводив багато часу разом з Келвіном, коли той був ще дитиною, - продовжує Джексон. – А можливо й виростив його. Стівен йому як батько, якого Кенді втратив. Коли ми залишаємось віч-на-віч, ставимося один до одного інакше, ніж на публіці. Коли за нами ніхто не спостерігає, Лео ставав дитиною, а я піклувався про нього, вчив його, вислуховував забаганки, спрямовував йогов те чи інакше русло, пояснював сутність того, що відбувається. Був для нього наставником».
За сценарієм Стівен старший за Джексона. Вікові зміни, які наклав на тіло героя час, досягалися багатогодинними стараннями гримерів Алана Апона та Джейка Гарбера. «Слава Богу, Квентін знаходився поряд і слідкував за тим, як накладають грим, - говорить Джексон. – Ми перепробували сім або вісім різних варіантів гриму перед тим, як знайшли ідеальний».
Не дивлячись на те, що Вальц і Кайот вже працювали з Тарантіно раніше, жодні стосунки не йдуть в порівняння з тим взаєморозумінням, яке відчувалося між режисером і Джексоном. «Мимоволі починаєш заздрити стосункам Квентіна і Сема, - сміється Фокс. – Типу: «ух ти, чувак! А ці двоє, по ходу, непогано знайомі!». Мені б хотілося, щоб ми з Квентіном так само добре розуміли один одного. Вони знають, що кожен з них любить, вони готові в будь-який момент прийти на допомогу, вони разом вирішують, як зробити ту чи іншу сцену. Вони пропонують в черговий дубль зробити якийсь фінт, а ти про себе думаєш: «Та цього навіть не було в сценарії!». І все виходить найкращим чином. Самюель Джексон був справжнім броненосцем, якого неможливо спинити!»
ДЖАНГО ВІЛЬНИЙ знову звів на одному знімальному майданчику Джексона з Кері Вашингтон. Разом актори знімались в фільмах МАТИ Й ДИТИНА та ЛАСКАВО ПРОСИМО В ЛЕЙКВ’Ю! «Мені завжди подобалося працювати з Кері, - зізнається Джексон. – В неї дуже м’яка натура і досить вразлива оболонка, що всередині приховує сильну жінку. Я щиро радий зустрітися з нею на зйомках. Кожного разу, коли ми зустрічаємось, відбувається щось особливе».
«Понад усе ми піклувалися саме про неї, - додає Фокс. – Спитайте кого завгодно – Квентіна, Лео або ще когось. Будь-хто вам скаже, що ми всі старалися, щоб їй було максимально комфортно. Тому що її героїні потрібно було спуститися в пекло. Зізнаюся, було важко дивитися, як така тендітна і чарівна жінка кожний день проходить крізь пекло».
Брумгільда за сценарієм володіла двома мовами, і це відволікало Вашингтон від того «пекла», про яке говорив Фокс. «Вивчення німецької мови пішло мені тільки на користь, - заявляє актриса. – Коли мені запропонували зіграти цю роль, я було просто паралізована від жаху. Мені здавалося, що в емоційному плані робота буде не по-людськи жорсткою. Занурюючись у вивчення німецької мови, я могла відволіктися від емоційного фактору тих кошмарів, крізь які довелося пройти моїй героїні. Розвиток цього боку Брумгільди дозволив мені дистанціюватися від неминучої персоналізації і не відчувати все те, що відчувала вона».
Лаура Кайот грає роль Лари Лі, сестри Кенді. «Я думаю, її функція як в Кенділенді», так і в фільмі, полягає в тому, щоб хоч якось стримувати жорстокість, яка от-от зірветься з прив’язі, - говорить актриса. – В більш глобальному масштабі мені здається, вона уособлює весь Південь. Вона втілює те, заради чого чоловіки брали зброю до рук і йшли на війну. Вона повинна бути достатньо божевільною і достатньо красивою, щоб вдягатися так, як вона вдягалася, і щоб… ну не знаю, робити такі зачіски».
«На першу нашу зустріч вона прийшла в образі Бланш Дюбуа з фільму ТРАМВАЙ БАЖАНЬ, - згадує дизайнер по костюмам Шерен Девіс. – Було в ній щось від Вів’єн Лі. Наступного разу вона з’явилася в образі королеви Єлизавети. Ну, знаєте – тіара, одяг королівських кольорів. Все її життя можна було прослідкувати по її гардеробу. Вона незаміжня і сама веде хазяйство. Її родина багата, тому вона завжди вдягається відповідно до модних тенденцій».
Деніс Крістофер, що грає роль Могая, на початку роботи над роллю помітив, що його герою доведеться пізнати всі «принади» рабства. «Рабовласницький лад зайняв в історії людства немалу частину, - говорить актор. – Саме на цьому ладі будувалася країна. І ми повинні мати достатньо мужності, щоб визнати це. Я провів серйозні дослідження в цій області, перш ніж погодитися на роль. І тільки зараз я розумію, наскільки мало я пізнав про рабство, сидячи за шкільною партою. Крім того, тепер з впевненістю можу сказати – ви ніколи не дізнаєтесь, на які злодійства здатна людина, доки не побачите це на власні очі».
Джеймсу Римару дісталося амплуа Бутча Пуха, вірного тіло охоронця Кенді. «Мій герой – не запеклий житель Півдня, - говорить Римар. – Він професійний тіло охоронець і жодним чином не пов’язаний з системою, що культивується на території «Кенділенду». У Пуха є робота. І так склалося, що ця робота – охороняти Келвіна Кенді».
24 липня 2012 року знімальна група повернулася в Лос-Анджелес. «Це була справжня пригода, - говорить Вашингтон. – Тиждень ми провели в Вайомінгу, наступний – в Луїзіані, і ось ми в Лос-Анджелесі. Ми здолали такий самий шлях, що й головний герой, коли шукав свою дружину. Мені здається, що подорож знімальної групи і подорож Джанго – в них є багато спільного. Ми всі вирушили в похід в ім’я любові. Любові до жінки. Любові до мистецтва. І я думаю, це чудово!»

[свернуть]

============================================================================================================================= ================
МокрыйСухарь

почти 3 часа очень долго...по крайней мере для меня и для этого фильма.в к/театре жопа посинеет
а так годные актеры, все хорошо и красивои стильно...но ожидал большего... от сюжета, динамики и чего-то еще...
имхо пресновато(у мастера есть более интересные картины), пересматривать не стану...а может я просто не фанат К.Т.

Igen Beatz

На неделе посмотрел. Очень порадовал фильм, точно один из лучших фильмов года. Введение Джанго, как черного, хорошо смешаны с хип-хопом от Пака до Рик Росса. Сам сюжет не очень замысловатый, но хорошо проработан. Сама картина что происходит на экране тоже радует глаз, особенно последняя перестрелка на ранчо. После просмотра, аж захотелось часок другой поиграть в РДР.
Мой вердикт, что смотреть стоит.

Януш Дзенский

Лично мне фильм понравился.

Но, пока что не буду вам ничего больше рассказывать, дабы не спойлерить, скажу только что сам фильм атмосферой очень напомнил "Бесславных ублюдков".

Бодрое начало, потом два часа (да, именно два часа, я не шучу) разговоров. И, опять таки, немного экшена в самом конце.

walk

такое видимо просто не воспринимаю нового Тарантино.

spiritus

дикий спойлер

Меня восхитила изломанность темпа повествования, которая, даже без привычного рандомного порядка изложения течения событий, как нельзя лучше характеризует режиссерский почерк Тарантино. Меня просто убил перелом в третьей трети фильма.
Квартет Вальц-Фокс-Ди Каприо-Джексон просто великолепен.
Вот только я явно оголтелый расист у меня какое-то странное восприятие характеров персонажей. Картины рабского Юга, нарисованные Тарантино, отвратительны. Но не глядя на все это, меньше всего появляется желание сопереживать, собственно, самому Джанго, занявшего позицию "все средства хороши/своя рубаха ближе к телу". Сцены, где он, поломавшись две минуты, убивает бандита на глазах сына или, так же немного поломавшись, с энтузиазмом помыкает рабами и делает покер-фейс во время сцены разрывания беглого раба собаками, при этом сам явившись косвенной причиной этого, не делают его намного симпатичнее Кэнди (Ди Каприо), этакого скучающего царька плантаторского масштаба, непосредственно все это проделывающий исключительно от скуки и по причине того, что негры у него с людьми просто не ассоциируются (биография черепа старого слуги-парикмахера а-ля "дядя Том").
А вот сочувствия у меня больше всего вызвал злодейский образ Стивена (Джексон), сильно смахивающий на узверенную негритянку-дуэнью из "Унесенных Ветром, как квинтэссенция дикости порядков, которые приводят человека к тому, что он ради "княжеской ласки" готов радостно участвовать в геноциде собственного народа, считая это в порядке вещей и вполне принимающего должность любимой собаки.
Насчет доктора Шульца, - nuff said.

И да, это ВЕСТЕРН (именно большими буквами)

[свернуть]

Doerty

Праведников слишком часто втаптывают во прах, грешники наслаждаются своими преступлениями и завершают земной путь в благоденствии и мире- об этом свидетельствует Святое Писание, на это сплошь и рядом указывает нам здравый смысл. Мы знаем о Рае и Аде, о финальном и вечном торжестве Божественного правосудия, но мы- я говорю, конечно же, о таких же простых людях, как я сам, а не о стойких духом избранниках- жестокосердные, нетерпеливые и малодушные маловеры. Мы хотим справедливости в этом мире, а не в загробном светлом будущем, и хотим, чтобы эта справедливость соответствовала нашим личным о ней представлениям.

Мы хотим буквальных райских кущей и адских печей. И, мне кажется, Господь, по Своей милосердной снисходительности, позволяет людям, осенённым божественным талантом, создавать произведения с подобными зримыми образами торжества человеческого правосудия (точно так же, как Он снисходит к нашему стремлению верить в иконы, мощи и прочие святые реликвии). Если это так, то «Джанго освобождённый»- одно из таких произведений.

Хотел бы высказать одно «но»- мне жаль, что добрый доктор Шультц убил лошадь. Я говорю это не в качестве упрёка сцене, воздающей должное столь характерному в былые годы отношению к животным, а лишь как констатацию субъективных переживаний. В остальном же я полностью удовлетворён. Я счастлив.

Тарантино показывает мир старого доброго Юга, унесённого ветром Гражданской войны, за чьими нарядными, опрятными, благонравными фасадами таится торжество изначального, неизбывного Зла- ничем не контролируемая реализация наших худших желаний, ничем не сдерживаемое насилие над телом и духом, подобно «окрашенным гробам, которые снаружи кажутся красивыми, а внутри полны костей мёртвых и всякой нечистоты». Уже показанная в начальных кадрах иссечённая спина Джанго- задолго до всех сцен с расправами над провинившимися рабами- убеждает (подобно эпизоду с уничтожением семьи Шошанны в «Бесславных ублюдках») зрителя – если он мягкосердечен и склонен к состраданию- что есть лишь один способ восстановить справедливость: убить всех появляющихся в кадре рабовладельцев и их приспешников.

Наиболее же жуткий (и, на мой взгляд, наиболее интересный и лучше всего сыгранный, при всём уважении к блестящему, как обычно в фильмах Тарантино, вкладу прочих актёров) герой фильма- исполненный Сэмуэлом Л.Джексоном Стивен, который со своей угодливой преданностью, всеобъемлющим, тупым обожанием своих дьявольских хозяев кажется страшной пародией на амплуа преданного слуги. Он представляется воплощением того заурядного обывателя, имя которому- легион, что при самом отвратительном, самом абсурдно жестоком режиме готов обожествлять свои власти и всеми силами способствовать уничтожению его противников.

Впоследствии же,

когда Стивен оказывается, подобно невзрачному Кайзеру Созе из «Обычных подозреваемых» (мне кажется, отбрасывание трости является прямой отсылкой к герою Кевина Спейси), проницательным и безжалостным серым кардиналом этого жуткого мира, герой приобретает дополнительное измерение, олицетворяя сознательную готовность не только адаптироваться, приспосабливаться к несправедливостям любой системы, но и принимать самое деятельное участие в её функционировании, без оглядки не только на мораль, но и на самые естественные, природные чувства.

[свернуть]

Вообще же, все герои выше всяких похвал- обаятельный психопат, мещанин во дворянстве Келвин Кэнди, доктор Шультц с его циничным красноречием и ангельским сердцем, Брунгильда, скрывающая за хрупкостью и беспомощностью несгибаемый характер, сам Джанго с его яростью и мощью эпического богатыря. И, как обычно, фильм представляет собой настоящую анфиладу блестящих сцен- среди особенно понравившихся я бы отметил эпизод а-ля «бедный Йорик» с сатирой на вздорные расистские теории, незадачливое рождение ку-клукс-клана,

искушение,

прострелить бутоньерку (привет тебе, «Наёмник» Серджио Корбуччи)

[свернуть]

которому невозможно противостоять.

Некий Перо

Это тренд снимать провальные вестерны? - сначала Коэны, теперь Тарантино.
Что-то не понравилось совершенно, лучше бы режиссер КТ в нужное время прекратил снимать кино, а занялся бы чем-нибудь другим - зимней рабылкой или выращиванием китайских роз.

yalivec

не читал, что вы тут понаписывали, но Сэмюэл Джексон в этом кино сыграл шедеврально. и монолог ДиКаприо с черепом - охуенен. уже только ради этого смотреть однозначно стоит!!!

Voodoo_Doll

море удовольствия!

Final Expression

Я вчора в кінотеатрі так кайфанув, що от до цих пір відхожу.
Мені навіть слова підбірати складно, щоб описати захват від цього шедевру.

Rusty Lily

крутой фильм, вестерн и реп это нечто

Прожектор

сходил вчера, да, забавно, но Ублюдки в свое время больше впечатлили. Здесь именно РЕВАЙВЛ, стилизация, близкая к идеальной, и тем скучная: даже периодические вбросы типично тарантиновского юморка выглядят натужно (сцена с ку-клукс-капюшонами), и стандартная тарантиновская кровавость воспринимается вполне органично в рамках жанра - думаю, те же спагетти-вестерны сейчас выглядели бы не меньше кроваво, с оглядкой на нынешние кинонравы. Но вот эта театральность перестает забавлять к последней трети фильма.

спойлерок

После потери харизматичнейшего персонажа Вальтца (который, походу, несильно вышел из образа Ханса Ланды) фильм ползет на автопилоте, и ни камео растолстевшего Тарантины, ни плоская (во всех смыслах) Брумхильда (боже, столько народу полегло непонятно из-за кого!), ни оборзевший вконец Джанго не вызывают никаких эмоций - скорее бы уже он всех пострелял, да, крутой, да, молодец, и домой, играть в баскетбол под Тупака, извините. Гарцующая полминуты под Джанго на фоне догорающего дома на потеху его жене лошадка будто надсмехается над зрителем, ожидавшим от фильма чего-то эдакого и вынужденного терпеть не только этот последний ЛИШНИЙ час, но и эти абсурдные 20 секунд непонятно чего, которые в какой-то мере характеризуют весь фильм - чувство вкуса, кажется, изменило Квентину, и эта пост-модернистская любовь к цитированию уже превращается в самопародию. Было бы смешно, не будь так грустно наблюдать, как после такого тонкого и глубокого (хоть и развлекательного и тоже во многом абсурдного) фильма, которым были "Ублюдки", Тарантино, что называется, заигрался и выдал какой-то китч, где аляповатые персонажи в исполнении отличных в общем-то актеров общаются цитатами из старых вестернов, ползают от клише до клише и в принципе вызывают минимум сочувствия и сопереживания.

[свернуть]

Из комментариев Doerty к тексту Прожектора

Мне показалось, что добрый доктор Шультц совершенно сознательно сделан вариантом Ганса Ланды, вплоть до отдельных отсылок, когда, например, он несколько раз переспрашивает Джанго, действительно ли его супругу зовут Брумгильдой фон Шафт (кстати, полагаю, она не случайно носит фамилию Шафт, подобно чернокожему детективу Шафту, герою прославленной серии детективных романов Эрнста Тайдимена и их экранизаций)- подобно тому, как Ланда просит героя Элая Рота повторить его итальянское имя Антонио Маргаретти. Можно сказать, что Шультц и является Ландой- представителем великой немецкой культуры, утончённым, умным, образованным, артистичным, с превосходным вкусом и чувством юмора, склонным к высокопарным и педантичным разглагольствованиям, красноречивость и подспудную иронию которых может оценить только он сам, -однако при условии, что их нравственные качества вынесены за модульные скобки. Когда же эти скобки раскрываются, там, где у одного был минус, у другого оказывается плюс. Для Шультца этика неотделима от эстетики, что замечательно показано в эпизоде, где он требует прекратить играть Бетховена, считая кощунством, что эта прекрасная музыка (очевидно, Тарантино выбрал для этой сцены «К Элизе», поскольку это же произведение звучит- совершенно беспрепятственно- на устроенной злодеями вечеринке в «Дне расплаты» Серджио Соллимы) раздаётся в мире насилия и угнетения.

Тарантино создаёт идеальный образ интеллектуала-воина, в котором культура воспитала непримиримую ненависть к несправедливости- а не высокомерный гедонизм. bettelheise (см.ниже) совершенно прав, очень важно, что именно немец становится инициатором блицкрига против расизма, что именно немец оказывается способным увидеть в истории чернокожего раба отражение величественной немецкой мифологии, присвоенной нацистским отребьем.

Упрёки в адрес характера Брумхильды напрашиваются, однако лично мне не кажутся справедливыми. Действительно, сюжетно Брумхильда куда более пассивна, чем обычно бывает с героинями Тарантино, однако в сложившихся обстоятельствах она ведёт себя совершенно достойно и даже героически. Сцены, в которых она подвергается побоям, достаточно невыносимы именно из-за её истерической реакции, что кажется мне несомненным плюсом фильма. У Тарантино пытки не являются- как они нередко представлены на экране- этакой Пещерой Ужаса из Луна-парка, декоративным сентиментальным позёрством, они показаны как опыт, абсолютно выходящий за пределы нормального, допустимого человеческого существования, когда под бичом, страхом боли и смерти мы утрачиваем человеческий облик и превращаемся в страдающих животных, замкнутых и одиноких в своей муке, и только незрелый или бездушный может потребовать чего-то большего от оказавшегося в подобной ситуации обычного человека- а не героя боевика. Однако подлинное мужество является не отсутствием страха, а умением его преодолевать- несмотря на свой образ беспомощной жертвы, в действительности Брумхильду не могут сломить ни все драматически закончившиеся неудачи, ни страх перед наказанием, и она находит в себе силы раз за разом совершать побеги, вместо того, чтобы смириться и постараться добиться сносного и даже привилегированного положения,

да и впоследствии

в решающий момент она просит мужа не бросать ради её спасения оружие.

[свернуть]

В любом случае, даже будь Брумхильда глупой сварливой уродиной, не умеющей готовить, разве желание мужа её освободить, убивая каждого, кто становится на его пути- и всех, причастных к её пленению- не было бы совершенно оправданным?

Что касается полегшего народу, разве же кого-то из него жаль- не считая очевидного исключения? В любом случае, их гибель отнюдь не была напрасной- она позволила сохранить много жизней, учитывая творящееся в поместье Кэнди, не говоря уже о том, что эта маленькая победоносная война Шультца и Кэнди нанесла ущерб будущей армии южан, и, соответственно, уменьшило потери северян.

Что касается Джанго, то этот персонаж воплощает нашу неизбывную мечту о восставшем рабе, о революционере, решившем покончить с вековой несправедливостью и при этом не запятнавшем себя бессмысленной и беспощадной резнёй, опускающем карающий меч лишь на шеи действительно виновных и способном при этом проявлять милосердие.

Так,

он отпускает с миром домоправительницу и любовницу Кэнди

[свернуть]

К концу фильма Джанго окончательно превращается в былинного героя, Зигфрида, Прометея Освобожденного, позволяющего зрителю увидеть мифологизированную компенсацию за преступления прошлого, расплату за чудовищную жестокость, за страдания жертв, которые в действительности- по эту сторону занавеса- так и остались неотмщёнными.

И всё же те из нас, кто разделяет идеологические устремления авторов, не могут в полной мере удовлетвориться подвигами героя- слишком очевидно, что, в то время как насилие, чинимое рабовладельцами, выглядит весьма достоверно, настигающее их возмездие существует в пространстве жанровой условности, что только подчёркивает, что в исторической реальности всё происходило не совсем так. И тем, кто надеется на бесповоротное установление справедливости отважными и благородными революционерами- а не на «вечную войну ради вечного мира» с реками крови невинных, на медленно продвигающие нас вперёд попытки реформами и просвещением сделать миропорядок чуть лучше и на торжество Божественного правосудия- тем не на что надеяться.

bettelheise

Фильм - шедевр, как для спагетти-вестерна. Сам жанр - бутафорская интерпретация извечной борьбы добра и зла. Квентин переносит на американский юг середины 19-го столетия идею "Песни о Нибелунгах" и делает это мастерски - именно немец оказывается ярым антирасистом, а нигер совершает подвиг Зигфрида и уничтожает "дракона" - алчность, расизм, лицемерие. Плюс к тому, фильм по американским меркам "сурово не политкорректный" - хитрожопые пиндосы (как и англичане с французами, голланцами и вообще всеми "цивилизованными" странами, поднявшимися на эксплуатации и угнетении) в вопросах о своей истории умалчивают столько и перевирают под оды о демократии столько, что фильм - отъявленный вызов всеобщему рафинированному самоопределению американской нации.

В общем - уважаю теперь Квентина еще больше, его кино наконец-то стало "содержательным", уже не просто кино ради кино.

zloybotan

Посмотрел на ночи кино в москве. там перед началом сказали, что грядет режиссерская версия на 5 часов, лол. Фильм понравился, только с репчиком в конце перебор и лошадь аля лоурайдер тоже. Персонаж Джексона напомнил Дядю Рукуса из Гетто и пиздел он там в конце долго. я уж думал опять Иезекииль 25/17 будет. А так четкое кино, что. Типичный Тарантино. По-хорошему зрелищно, угарно. Не заметил, что 3 часа прошло.

upd
кстати, только сейчас вспомнил. в мультсриале Гетто была серия - История Кэтчера Фримана. Тарантино полюбас вдохновлялся

Vinsect

Я если честно, не видел вестерна, а видел сплошной блексплотейшен в рамках дикого запада. Эпичность(взятая из саги), в конец выводит из спагетти.
Очень хороший фильм на вечер, с фирменным юмором и отличными актерами, и слава б-гу, что это так, с настоящими ковбоями у него не получилось бы. Он даже вестерную заятнутость превратил в фарс, преполнив каждый миг событиями, что и потупить негде.
Шел со скептицизмом, но после полфляги southern comfort все стало очень логичным.

bre

я в общем-то вкратце, по пунктам
1) очень понравилось
2) саундтрек и фирменный юмор - класс. не знаю, чем Игорю не угодила сцена с капюшонами, как по мне смешно было. + шутка про обаму отличнейшая.
3) Кристоф Вальтц - шикарнейший актёр.
4) Ди Каприо - великолепен
5) Фокс - обычный, но здесь роль такая.
6) тематика фильма всё же довольно мрачная, и наверное не один я вспомнил хижину дяди тома и прочие печальные штуки.

чуть-чуть размышлений и небольшой споилер

как и в "бесславных ублюдках", Тарантино даёт здесь зрителю то, чего он хочет увидеть - хороший чёрный парень расправляется с плохими белыми. но это не больше чем фильм, которые с жизнью мало чего общего имеет. волей-неволей начнёшь думать о тех временах, и том, насколько человек может быть жесток.

[свернуть]

[Біджо]

Сообщение от Doerty

окажется ли новый фильм К.Т. достойным его божественного таланта

не думал, что ты так высоко ценишь Квентина
так высоко, как я)

думаю, фильмец будет зачетный, да с такими актерами

[мивина родео!]

Сообщение от bettelheise

так высоко, как я)

Чувак расслабься, "так высоко как я" © его ценят миллиарда людей на планете, это похабно базарить такое.

Фильм хочу посмотреть.

[Doerty]

Сообщение от bettelheise

не думал, что ты так высоко ценишь Квентина

Не так высоко, на самом деле Во всяком случае, я не считаю его лучшим режиссёром в истории кино, только одним из лучших. Из четырёх-пяти, быть может.

Я тут подумал, почему бы мне, воспользовавшись случаем, не посмотреть наконец "Сукияки вестерн Джанго", а то даже стыдно. Но я отверг эту идею как малодушную полумеру и решил начать с оригинальных джанго-вестернов.

Досмотрел первый фильм, собственно "Джанго" Серджио Карбуччи 66-го года.



Точнее, пересмотрел- прежде видел его трижды. Впервые- благодаря видеомагнитофону товарища по двору, Геры. До этого Гера уже приглашал нас на видеопосиделки, с восторгом продемонстрировав сцену- ах, это чудо перемотки, -в которой Рэмбо взрывает советский вертолёт. Не помню, было это следствием моей воспитанности- всё-таки ведь меня пригласили, ради меня старались- или глубокого эмоционального потрясения, но я не высказал своего возмущения увиденным. На меня самым гнетущим образом подействовало то, что можно радоваться гибели "наших", а также приветствовать победы американцев во Вьетнаме.

А первым фильмом, увиденным на видео от начала до конца, был как раз "Джанго". Помню, он мне тоже тогда не понравился- мне хотелось видеть на экране положительного героя, а не тупицу, который, устав строить из себя благородного мстителя, пытается удрать с золотом, вместо того, чтобы удрать с девушкой.

Но я опять-таки смолчал, потому что Гера просто сходил по нему с ума. Закончив подпевать титрам ("Джанго-о-о!! Джан-гоу..."), он выбежал на улицу с воплями, что это лучший фильм на свете, и принялся взахлёб рассказывать сюжет соседке, девушке лет 20-ти, сидевшей на скамейке с книжкой. Когда дело дошло до попыток бедняги вытащить гроб с золотом из зыбучих песков, девушка заметила- память рисует мне её с воздетым указательным пальцем, но, вероятно, я ошибаюсь:

-Фильм, где человек одержим золотом, не может быть лучшим.

Некоторое время Гера таращил на неё глаза, а потом вскрикнул:

-Нет, нет, это правда лучший фильм! Скажите, пацаны!

В его голосе звучало такое отчаяние, такое неподдельное горе, что мне захотелось как-то подтвердить его правоту, но я просто не мог этого сделать. Лучше чем "Был месяц май", лучше "Иронии судьбы", лучше "Петрова и Васечкина"?.. Сострадание имеет границы.

Не знаю, увлёкся ли впоследствии всерьёз кино Гера, вскоре уехавший вместе со своей семьёй в Израиль, но мне хотелось бы так думать теперь, когда я понимаю, какая прелесть жанровой условности таится в ходульных характерах и вычурных мизансценах "лучшего фильма".

Странно, я только в этот раз обратил внимание на сцену, где мексиканский генерал- первый мексиканский кинореволюционер в моей жизни! -отрезает ухо негодному проповеднику, как на возможный источник вдохновения Сцены-с-ухом из "Бешеных псов".

И почему-то прежде не замечал очевидных библейских аллюзий с блудницей, распятием, разогнанной стражей у гроба и воскресшим героем, бредущим навстречу новой жизни- который, нужно отдать ему должное, на протяжении всего фильма ведёт себя так, будто никогда не слышал о Христе.

Всё своё тащу за собой

[свернуть]

Большевики-конфедераты

[свернуть]

Джанго-буги

[свернуть]

Я сам схороню своих мёртвых

[свернуть]

Грязный, грязный Запад

[свернуть]

Какой же я всё-таки Джанго

[свернуть]

Прощай, оружие

[свернуть]

[мивина родео!]

Хорошо написал.

[ОСÖБА_1]

Саша всегда хорошо пишет))
Аж появилось желание глянуть фильм. Очень хочу с классикой вестерна ознакомиться, но пока дальше Серджио Леоне далеко не ушел

[wanchope]

Нафиг-нафиг. У нас премьера только 18-го, так что я в тему покамест ни ногой.

[Doerty]

Сообщение от plow

Очень хочу с классикой вестерна ознакомиться, но пока дальше Серджио Леоне далеко не ушел

Мне, помимо фильмов Серджио Леоне, особенно запомнился фильм, в оригинале носящий название, кажется, "Кто знает?", а у нас известный как "Пуля для генерала"- режиссёр Дамиано Дамиани, тот, который "Спрут" снял) Этот фильм мне как раз понравился и в советском детстве. Там есть очень выразительные образы- Джан Мария Волонте в роли жизнерадостного, обаятельного и наивного разбойника с большой дороги, Лу Кастель в роли холодного убийцы, Клаус Кински в образе священника-революционера, фанатика, убивающего людей, как мух ради торжества лучшего завтра. Его горящий взгляд праведного палача вспоминался мне в качестве иллюстрации в годы перестроечных разоблачений красного террора.



Добавлено через 2 минуты

Сообщение от wanchope

Нафиг-нафиг. У нас премьера только 18-го, так что я в тему покамест ни ногой.

Кто-нибудь, скажите Ване, что мы тут джанго-вестерны обсуждаем, а Тарантино сами пока в глаза не видели)

[wanchope]

Сообщение от Doerty

джанго-вестерны

Что-что обсуждаете?

[Януш Дзенский]

Doerty, "Пуля для генерала" один из любимейших фильмов в жанре, ещё с самого детсва.

недавно даже пересматривал. И не разачарован :)

[Doerty]

Сообщение от wanchope

Что-что обсуждаете?

Обсуждать спагетти-вестерны мне показалось несколько банальным

А джанго-вестерн кажется мне довольно удачным термином- во-первых, само упоминание Джанго указывает на вторичность, ведь во многих фильмах, в названии которых он фигурирует волею прокатчиков-переводчиков, его нет и в помине (собственно, и Тарантинов негр Джанго явно не герой Франко Неро из оригинального фильма), это просто спекулятивная попытка сыграть на популярности ленты 66-го года, точно также и повторяющиеся мотивы-сюжеты являются эксплуатацией заеложенных тем.
К тому же, он наводит на мысль о джалло-хорроре, правда же?

Добавлено через 45 секунд
Януш Дзенский,

Тогда и я пересмотрю)

[wanchope]

Я-то уже было подумал, что это уже существующий кинематографический термин. А он, оказывается, только сейчас вводится

[Диез]

не смог сходить в кино, сижу жду ДВД... долго еще ждать по ходу. Думаю, фильм стоящий.

[123855]

так ведь уже в сети выложен,не камрип

[МокрыйСухарь]

посмотрел! почти 3 часа очень долго...по крайней мере для меня и для этого фильма.в к/театре жопа посинеет
а так годные актеры, все хорошо и красивои стильно...но ожидал большего... от сюжета, динамики и чего-то еще...
имхо пресновато(у мастера есть более интересные картины), пересматривать не стану...а может я просто не фанат К.Т.

[crystalizer]

не скажу, что особо ждал этого фильма, но посмотрю точно)

[Біджо]

Сообщение от Doerty

Не так высоко, на самом деле Во всяком случае, я не считаю его лучшим режиссёром в истории кино, только одним из лучших. Из четырёх-пяти, быть может.

ну, это очень высоко, на самом деле
вот спросите меня про место на пьедестале того или иного хорошего режиссера, или там о каком рейтинге - десятке-двадцатке, я бы определиться не смог. кто выше - режиссер создавший один шедевр, или поставивший с десяток мастерписов поменьше? субъективности

Чтиво регулярно пересматриваю, я в этом плане как фанат звездных войн - смотрел раз 30

[Лорд Призрак]

Сообщение от Doerty

"Джанго" Серджио Карбуччи 66-го года.

я как увидел лайтбокс сабжа, сразу подумал, что это тарантиновский римейк на вышеуказанный фильм) у тарантино даже свой топ спагетти вестернов есть, джанго на третьем, кажется.
фильм очень жду

[Doerty]

Бджж-бджж. Бджж. Бджж-бджж-бджж. Бджж-бджж. Бджж. Бджж.

-Твой дядя был хорошим человеком. Он умер за мир в Монтане.

Мне кажется, я умею хорошо проводить отпуск. Посмотрел вот "Джанго, эта пуля для тебя" 1966-го- для русского перевода этого итало-испанского фильма, как водится, выбрали американское прокатное название. Итальянское содержит очевидный спекулятивный оммаж: "Несколько долларов для Джанго", немецкое хорошо своей честной безыскусностью: "Джанго не знает пощады", а вот в испанском, "Alambradas de violencia" ("Усмирение насилия", вероятно), Джанго не больше, чем в фильме, поскольку главного героя зовут Риган, и среди прочих персонажей Джанго тоже не наблюдается. Впрочем, вполне возможно, в каком-то из языковых вариантов герой всё-таки был Джанго.

В качестве режиссёра указан Леон Климовски, известный мастак по части жанровых низкобюджеток. Видел несколько его уморительных хорроров, вестерн в его исполнении посмотрел впервые, и, вы знаете, он куда лучше, чем можно было бы предположить. Энтони Стеффен (он же- Антонио Луис де Теффе- создатели евротрэша часто брали английские псевдонимы) весьма харизматичен в образе Незнакомца с Высоких Холмов, точнее, охотника за головами Ригана, который является в захудалый городишко, чтобы прищучить грабителя, и волею судьбы (и проснувшегося чувства гражданского долга) берёт на себя обязанности шерифа, чтобы утихомирить сражающихся друг с другом фермеров и стрелков местного олигарха. Есть довольно выразительные образы вроде помощника шерифа, комического старика с торчащими во все стороны усами-бородой-шевелюрой а-ля Наполеон Третий,

душераздирающие повороты сюжета

Дядя-то красотки на самом деле не дядя, а её отец, бывший преступник, назвавшийся братом-близнецом себя самого, чтобы избежать наказания и начать новую честную жизнь

[свернуть]

и достаточно бодрые засады-потасовки-перестрелки. Вычитал, что Энцо Кастеллари- тот самый, который снял первых "Бесславных ублюдков"- не просто выступил сорежиссёром, но и, в общем-то, снял большую часть фильма, во что я охотно верю.

И если бы эти прекрасные люди знали, какое удовольствие доставляет, когда герой стреляет, забыв передёрнуть затвор винчестера, или когда другой герой, сражённый пулей, падает с коня дважды подряд, они делали бы это почаще.



Ещё у нас был "Джанго, прощай" 1966-го- который, вообще-то, "Техас, прощай", но русские переводчики решили заменить штат на имя бессмертного героя, поскольку главную роль исполнил Самый Первый Джанго Франко Неро- здесь он сыграл, конечно же, не Джанго, а шерифа Салливана. Джанго здесь вообще нет, в отличие от Техаса, однако он присутствует и в немецком названии- "Джанго-2", и в датском- "Джанго воюет с бандой", и в перуанском- "Месть Джанго".

Нельзя сказать,чтобы все эти наименования никак не отражали сути дела. Салливан едет в Мексику- прощаясь с Техасом- чтобы отомстить главарю банды, когда-то убившего его отца. Главарь, как оказывается, тиранит всю страну, в народе и слоях либеральной интеллигенции зреют революционные заговоры, но джанго Салливан отказывается присоединиться к бунтарям, объявляя своей целью Торжество Закона, хотя, похоже, он одержим лишь личной местью, поскольку не обращает внимание на самые варварские преступления злодеев, торопясь добраться до убийцы отца. Однако, когда желанная встреча происходит, убийца отца виновато поясняет, что является отцом любимого младшего брата джанго Салливана, некогда совершив насилие над их матерью. Вместо того, чтобы убить его с ещё большей готовностью, потрясённый Салливан на некоторое время сходит с рельс благородной мести, но после ещё нескольких дюжин трупов становится на них снова. Режиссёра зовут Фердинандо Балди, прежде о нём не слышал.



Добавлено через 3 минуты

Сообщение от bettelheise

Чтиво регулярно пересматриваю, я в этом плане как фанат звездных войн - смотрел раз 30

Я из фильмов Тарантино больше всего смотрел "Бешеных псов", потому что я по нему диплом писал. А на "Бесславных ублюдков" ходил четыре раза в кинотеатр.

Чаще же всего смотрю "Некоторые любят погорячее", ну и "Иронию судьбы" каждый год)

Сообщение от wj

у тарантино даже свой топ спагетти вестернов есть, джанго на третьем, кажется.

Нужно будет ознакомиться, спасибо за наводку.

[Лорд Призрак]

Doerty, http://www.spaghetti-western.net/ind...hetti_Westerns

[Doerty]

wj, огромное спасибо! Видел не так и много, хотя тут фиг поймёшь с этой перепутаницей в названиях.

Но будем понемногу закрашивать пробелы в своих представлениях о мировой киноклассике.

[Atompunk]

Закройте тему до премьеры, имейте совесть

Добавлено через 21 секунду

Сообщение от 123855

так ведь уже в сети выложен,не камрип

[Януш Дзенский]

Эта кутерьма с "Джанго-2", "Месть Джанго" и т.п. названиями в 60-х напоминает мне ситуацию, когда в 90-х в любом видеопрокате можно было найти фильмы "Нико", "Нико-2", ..., "Нико-6: В Осаде".

Прокатчики такие прокатчики.

[Blacksmith]

уже отовсюду поудаляли. мог бы кто выложить?

[Doerty]

Сообщение от Atompunk

Закройте тему до премьеры, имейте совесть

Сообщение от Doerty

мы тут джанго-вестерны обсуждаем, а Тарантино сами пока в глаза не видели)

Сообщение от Януш Дзенский

Эта кутерьма с "Джанго-2", "Месть Джанго" и т.п. названиями в 60-х напоминает мне ситуацию, когда в 90-х в любом видеопрокате можно было найти фильмы "Нико", "Нико-2", ..., "Нико-6: В Осаде".

Да-да, возникала та же мысль)) Последний "Нико", который я помню, значился под номером 13.

Однако в случае с Джанго всё сложнее, поскольку имя Джанго волюнтаристски вносили прокатчики самых разных стран, да и авторы картин порой действительно делали его героем своего фильма, так что подчас практически невозможно понять, а был ли Джанго- многие фильмы распространены в дублированных версиях, где оригинальные имена могут быть изменены.

В 87-м, кстати, действительно сняли "Джанго-2"- "Возвращение Джанго", кажется, главную роль сыграл Франко Неро.

Добавлено через 3 минуты

Сообщение от Blacksmith

уже отовсюду поудаляли. мог бы кто выложить?

"Джанго приходит в Пайрет-Бэй"

[Януш Дзенский]

Blacksmith, на 0day лежит версия с хорошим звуком и пристойным одноголосым переводом, по 90-м.

[Zimbabva]

круто

Сообщение от wj

http://www.spaghetti-western.net/ind...hetti_Westerns

[Igen Beatz]

На неделе посмотрел. Очень порадовал фильм, точно один из лучших фильмов года. Введение Джанго, как черного, хорошо смешаны с хип-хопом от Пака до Рик Росса. Сам сюжет не очень замысловатый, но хорошо проработан. Сама картина что происходит на экране тоже радует глаз, особенно последняя перестрелка на ранчо. После просмотра, аж захотелось часок другой поиграть в РДР.
Мой вердикт, что смотреть стоит.

[Doerty]

Посмотрел "Джанго, стреляй" 1967-го года некоего Джулио Квести- итальянское название звучит более лихо, "Если живой- стреляй". Немецкое название романтично и несколько двусмысленно- "Смахни пыль с моего кольта".

Имя главного героя неизвестно, так что вполне можно допустить, что его зовут Джанго. Вначале фильма его пытаются отправить к праотцам товарищи по ограблению, чтобы не делиться (ещё один вариант названия- "Мертвец Джанго"), но два индейца выхаживают его, чтобы в дальнейшем досаждать ему и зрителю вопросами, что он видел в царстве мёртвых и много ли там белых буйволов. Действие происходит в городке, жители которого сплошь безумцы и извращенцы- одна из первых связанных с ним сцен, не имеющих никакого объяснения и продолжения: сидящий на крылечке своего дома мужчина с флегматичным видом прижимает к полу маленькую девочку, поставив сапог ей на голову, а она визжит на всю улицу "Не надо, папочка". У местного заправилы отряд парней в чёрных мундирах с позументами, нечто вроде гей-зондеркоманды из клипов леди Гаги. Имеющиеся женщины всей это срамоты не компенсируют- одну, помешенную, муж-фарисей держит взаперти, так что полфильма она завывает и пытается напугать проходящих под окнами заламыванием рук, другая вроде бы как фам фатале, но исполняет чисто декоративную функцию, без всякого успеха пытаясь настроить мужчин друг против друга и отдать ей всё золото, а добивается только того, что влюблённый в неё пасынок из ревности режет ей платье. Вскоре после этого его насилуют гей-ковбои и он, не в силах вынести позора, стреляется. Один из лучших эпизодов- связанного главного героя оставляют в тюремной камере, пообещав ему компанию змей, крыс и летучих мышей-вампиров, после чего лицо героя, стонущего от боли и ужаса, монтируют с кадрами, изображающими нежащуюся на камне игуану и цепляющуюся за ветки- тоже явно не в камере- летучую мышь, довольно симпатичную. На мгновение показывается ещё какое-то очень хорошенькое существо- кажется, крот- которое зловеще поднимает лапку.

Но, несмотря на все эти страсти, фильм изрядно скучен.



Добавлено через 44 секунды
Выше по просьбе друга добавил фотографии к "Джанго" 66-го, но они, конечно, не передают всей его прелести.

[Януш Дзенский]

Посмотрел и я "Джанго". Лично мне фильм понравился.

Но, пока что не буду вам ничего больше рассказывать, дабы не спойлерить, скажу только что сам фильм атмосферой очень напомнил "Бесславных ублюдков".

Бодрое начало, потом два часа (да, именно два часа, я не шучу) разговоров. И, опять таки, немного экшена в самом конце.



И вот вам камео самого маэстро: