Manorexia - експериментальний інструментальний (в тому сенсі, що без вокалу) проект Джима Тьорлуела (J.G. Thirlwell, найбільш відомий по Foetus), створений у 2001 році.
На противагу іншій інструментальній групі під керівництвом Джима, Steroid Maximus, Manorexia обходиться без залучення співавторів та виконавців і уникає чіткої музичної структури, надаючи перевагу більш вільному і спонтанному підходу. Результати цього часто описують, як кінематографічні. Своєрідна музика до неіснуючих фільмів. Всі альбоми були випущені на лейблі Джима Ectopic Ents і продавалися лише на концертах або через офіційний веб-сайт Фітуса.
В березні 2010 року на Tzadik Records Джона Зорна вийшов диск "The Mesopelagic Waters", що містив композиції з перших двох альбомів Manorexia, зіграні камерним ансамблем.
Завершальний в рамках трилогії реліз проекту отримав назву "Dinoflagellate Blooms" і побачив світ у 2011 році.
Добре, що я не припинив знайомство з музикою Джима Тьорлуела після того, як мені не сподобався Foetus. Повірте, Steroid Maximus і Manorexia - це щось із чимось. Більш вдало, ніж будь-які підібрані мною слова, музику цього конкретного проекту відобразить фото в шапці. Так, на відміну від Steroid Maximus, який нагадує скоріше пляски африканського племені в джунглях, Manorexia - це холодний і гострий комп'ютерний розум, шум радіопоміх і саундтрек до пост-апокаліпсису, який з часом все більше набував рис академічної музики. Характерно, що вживу творчість проекту виконується камерним ансамблем, хоча на альбомах матеріал електронний. Всі записи однаково хороші, слабких місць немає, хіба що мені менше припали до душі камерні інтерпретації композицій з перших двох альбомів, випущені на Tzadik під вивіскою "The Mesopelagic Waters".
Последний раз редактировалось Marlo Stanfield; 23.08.2016 в 21:31.