Клуб "Коттон" / The Cotton Club (1984)
Клуб "Коттон" / Cotton Club
1984
Режисер: Френсіс Форд Коппола
У ролях: Річард Гір, Дайан Лейн, Грегорі Хайнс, Лонетт МакКі, Боб Хоскінс, Джеймс Ремар, Ніколас Кейдж
Період: кінець 20-х, початок 30-х
Окрім того, що я захоплююсь кінематографом 20-50-х років, я ще й "колекціоную" різноманітні стилізації під нього. Часто туди потрапляють не кращі фільми, навіть прохідні - різні банальні мелодрамки, наприклад. Тому що для мене важлива не стільки кінематографічна цінність, скільки те, як автори фільму передали атмосферу вибраного періоду. Проте сабж цікавий і з усіх боків)
Копполу вважаю толковим постановщиком, який на мафії ну точно добре знається)
Клуб "Коттон" / Cotton Club
1984
Режисер: Френсіс Форд Коппола
У ролях: Річард Гір, Дайан Лейн, Грегорі Хайнс, Лонетт МакКі, Боб Хоскінс, Джеймс Ремар, Ніколас Кейдж
Період: кінець 20-х, початок 30-х
(с) Кинопоиск
Окрім того, що я захоплююсь кінематографом 20-50-х років, я ще й "колекціоную" різноманітні стилізації під нього. Часто туди потрапляють не кращі фільми, навіть прохідні - різні банальні мелодрамки, наприклад. Тому що для мене важлива не стільки кінематографічна цінність, скільки те, як автори фільму передали атмосферу вибраного періоду. Проте сабж цікавий і з усіх боків)
Копполу вважаю толковим постановщиком, який на мафії ну точно добре знається)
Причини, через які варто переглянути цю стрічку:
- у Коттон-клуба був реальний прототип, у реальному Гарлемі, із реальними людьми, деякі з яких теж стали прототипами. Наприклад, Голандець Шульц взятий зовсім не з повітря, він насправді існував, та ще й як: не дарма ж його у кількох фільмах про мафію увічнили. Голандцем свого часу були і Дастін Хоффман, і Тім Рот, але нікого огиднішого за Джеймса Ремара ще не було.
- у принципі, не маю нічого проти Річарда Гіра, і все ж він чимсь мене відштовхує. Але його персонаж, музикант Діксі, надзвичайно симпатичний. Не те щоби я раптом полюбила Гіра за цю роль, але той факт, що він сам грав на трубі (корнет, по-моєму) явно додав йому котировочки.
- Дайан Лейн, вона ж - яблуко розбрату Вера.
- чарівний (читайте "обаятельный") бос мафії Медден і його не менш чарівний сподвижник Френчі. Френчі - це окрема розмова))
- Лоннет МакКі, вона ж - чи то чорна, чи то біла солодкоголоса співачка Лайла.
- Музика. Прекрасна музика. Тут і джазові стандарти, і Дюк, і Кеб Келлоуей, і просто різноманітний свінг - автентичний або ж написаний композитором Беррі. Насправді, музика у фільмі чи не найголовніша. На десерт її залишила тому, що надто багато всього хочеться показати.
Ну куди ж без нього:
Соло Річарда Гіра:
Ill Wind (You're Blowin' Me No Good):
- Ну і, нарешті, танці.
Степ. Тому що а) у фільмі є дві сюжетні лінії, одна з яких саме про братів-степерів, б) я люблю степ:
Чарльстон. Я не можу не любити чарльстон. Як не дивно, вдалого відео не знайшла, і це при тому, що він там майже всюди, тож можете зітхнути з полегшенням)))
Танго. Не просте. Непрості стосунки героїв, так би мовити:
- ну і для підбиття підсумків - фільм хороший. Класичне кіно про мафію з роскішними кралями, клубами, стріляниною і т.д. У не зовсім класичній подачі: фільм - не мюзикл, але музичний, номери часто стають не просто тлом для того, що відбувається на екрані, вони самостійні і вміло використовуються. Наприклад, у фіналі: епілог фільму знятий у вигляді музичного номеру, за яким нібито спостерігають відвідувачі "Коттона". Це вносить певну постановочність, несправжність, проте виглядає цікаво і незаїзджено, тому банальний хеппі-енд зовсім не муляє очі.
- у Коттон-клуба був реальний прототип, у реальному Гарлемі, із реальними людьми, деякі з яких теж стали прототипами. Наприклад, Голандець Шульц взятий зовсім не з повітря, він насправді існував, та ще й як: не дарма ж його у кількох фільмах про мафію увічнили. Голандцем свого часу були і Дастін Хоффман, і Тім Рот, але нікого огиднішого за Джеймса Ремара ще не було.
- у принципі, не маю нічого проти Річарда Гіра, і все ж він чимсь мене відштовхує. Але його персонаж, музикант Діксі, надзвичайно симпатичний. Не те щоби я раптом полюбила Гіра за цю роль, але той факт, що він сам грав на трубі (корнет, по-моєму) явно додав йому котировочки.
- Дайан Лейн, вона ж - яблуко розбрату Вера.
- чарівний (читайте "обаятельный") бос мафії Медден і його не менш чарівний сподвижник Френчі. Френчі - це окрема розмова))
- Лоннет МакКі, вона ж - чи то чорна, чи то біла солодкоголоса співачка Лайла.
- Музика. Прекрасна музика. Тут і джазові стандарти, і Дюк, і Кеб Келлоуей, і просто різноманітний свінг - автентичний або ж написаний композитором Беррі. Насправді, музика у фільмі чи не найголовніша. На десерт її залишила тому, що надто багато всього хочеться показати.
Ну куди ж без нього:
Соло Річарда Гіра:
Ill Wind (You're Blowin' Me No Good):
- Ну і, нарешті, танці.
Степ. Тому що а) у фільмі є дві сюжетні лінії, одна з яких саме про братів-степерів, б) я люблю степ:
Чарльстон. Я не можу не любити чарльстон. Як не дивно, вдалого відео не знайшла, і це при тому, що він там майже всюди, тож можете зітхнути з полегшенням)))
Танго. Не просте. Непрості стосунки героїв, так би мовити:
- ну і для підбиття підсумків - фільм хороший. Класичне кіно про мафію з роскішними кралями, клубами, стріляниною і т.д. У не зовсім класичній подачі: фільм - не мюзикл, але музичний, номери часто стають не просто тлом для того, що відбувається на екрані, вони самостійні і вміло використовуються. Наприклад, у фіналі: епілог фільму знятий у вигляді музичного номеру, за яким нібито спостерігають відвідувачі "Коттона". Це вносить певну постановочність, несправжність, проте виглядає цікаво і незаїзджено, тому банальний хеппі-енд зовсім не муляє очі.
- Опис
- драма, криминал, 20е, 30е, джаз
Останнє редагування модератором:
Зато моё высказывание не замутнено стремлением оспорить вышеотписавшихся.