Если что, можешь кидать к нам
Як варіант, віддав би таких хлопців як Max Richter, Fabrizio Paterlini, Ludovico Einaudi, Dustin O'Halloran, Nils Frahm в обмін на Штокгаузена, Ксенакіса
по-перше по одній композиції судити нелогічно)
Здивуй мене. Скажи, що в нього великий спектр композицій, є струнні квартети та інші камерні чи хорові твори, може концерти, симфонії? Ок. Поцікавився. Послухав ще. Те ж саме. Приємна інструментальна музика, чудово підійшла би у якості саундтреків до зворушливих голлівудських фільмів (там часто гірші).
по-друге, існує досить поширена і небезпідставна думка (яку я, до речі, підтримую), що те, що нині називають неокласикою насправді має дуже мало спільного із реально класичною музикою
Та тут ціла плутанина з класифікуванням. Так, неокласикою називали і модерністів - Стравінського, Прокоф"єва, Хіндеміта, навіть того ж Равеля. При цьому, мали на увазі те, що ці композитори звертались до ранніх композиторів, середньовічної музики, інколи навіть до древньої музики (Орфф). Зважаючи на це, в теперішньому розумінні неокласика значить невідомо що, адже подібна сабжу музика має дуже мало стилістичних рис, притаманних класиці і, як на мене, є виключно сучасним феноменом. Зі свого боку, я називав би цю музику, наприклад, "сучасною інструментальною музикою".
він прижився, і є зрозумілим, яке коло виконавців він окреслює, то його вживання є доцільним.
А сам ти як вважаєш, чи є доцільним розташування такої "неокласики" в розділі? Чи це на краще, чи на гірше?
Тарас, ознайомився нещодавно зі створеної тобою теми із музикою Александра Скрябіна, послухав його сонати, більше того переслухав їх усі) абсолютно ніяк, той же Фрам, як і череда подібних йому виконавців набагато більш приємне враження лишили.
Я радий, що ти переслухав їх усі, а тепер візьми переслухай їх ще 10 разів, а потім ще 10, і не підряд, а по тижню на кожну, приміром, можливо твоя думка зміниться?

Якщо серйозно, якщо ти шукаєш приємних вражень, то це не до Скрябіна і не до більшості класиків. Звичайно, це все дуже суб"єктивно. Але якби це пояснити. Такі сучасні композитори як Фрам для мене це як масаж для вух, музика, яка створена, щоб бути красивою, приємною. Вона в міру непередбачувана (частіше, швидше передбачувана) і передає практично один і той же настрій (скільки б не існувало видів масажу, але це таки масаж і мета в нього одна) світлого суму, меланхолії, ностальгії. Чисто музично вона дуже проста, якщо не сказати примітивна, побудована на простих гармоніях, схожа на класичні етюди, розтягнуті у кілька разів. Причому ця простота зовсім не є простотою тих же мінімалістів - у Фельдмана чи Райха (наприклад) за простотою перш за все стоїть переосмислення простоти, а тут цього нема.
Ок. Якщо взяти Скрябіна, то для мене це музика одержимої непересічної особистості. Вона відразу впізнається, але потрібно багато часу аби впізнати її в собі. Це його особистий виклик, це пошук нової гармонії, нових музичних вимірів у купі з незвичайними світоглядними та філософськими позиціями. Це подорож у невідоме, на чужу територію, а не пошук того, що відповідає тобі, твоєму настрою у даний момент, як у Фрама і ко (Це речення підкреслив би). Крім того, Скрябін в принципі мабуть не для всіх. Я не маю на увазі ніякий "елітизм", просто в ньому багато своєрідної містики, напруження, майже релігійного (чи сатанинського) екстазу, а це вже - кожному своє.
Добавлено через 25 секунд
особисто я вважаю так звану неокласику, чи там modern classical варту створення окремого підрозділу, але це лише моя думка)
мало тем.