Французская весна-красна: Фестиваль допремьерных показов и Ночь короткого метра

[Doerty]

Господа, сегодня вечером начнётся мероприятие из обязательной весенней программы- показ фильмов, которые впоследствии, с Божьей милостью, будут выпущены в украинский кинопрокат.

Ниже размещаю информацию о фильмах, которые можно будет увидеть по вторник включительно в кинотеатре "Киев", а также в кинотеатрах других украинских городов.

Информацию о короткометражной Ночи-ой-слипаются-очи в "Украине" выложу позже, пока скажу только, что её показы состоятся 13-15-го апреля. Я иду 13-го.



ПАНОРАМА ФРАНЦУЗЬКОГО КІНО
ДОПРЕМ’ЄРНІ ПОКАЗИ

КИЇВ – 5 – 10 КВІТНЯ – КІНОТЕАТР «КИЇВ»
ХАРКІВ – 5 – 10 КВІТНЯ – КІНОТЕАТР «БОММЕР»
ЛЬВІВ – 12 – 17 КВІТНЯ – КІНОТЕАТР «КІНОПАЛАЦ»
ДОНЕЦЬК – 22 – 27 КВІТНЯ – КІНОПАЛАЦ «ЗВЕЗДОЧКА»
ДНІПРОПЕТРОВСЬК – 24 – 29 КВІТНЯ – КІНОТЕАТР «МОСТ-КІНО»

Генеральний партнер «Французької весни» - УКРСИББАНК BNP PARIBAS GROUP
Офіційний партнер Французького інституту– компанія "РЕНО УКРАЇНА"
Ексклюзивний алкогольний партнер – Hennessy та Moët&Chandon.


КУРЧА З ЧОРНОСЛИВОМ
Драма / Франція, Бельгія, Німеччина / 2011 / 91’
Реж. Маржан Сатрапі, Венсан Парроно
У ролях: Матьє Амальрік, Едуар Баер, Марія де Медейруш

Тегеран, 1958 рік. Відтоді як зламалася його улюблена скрипка, Нассар Алі Кан, один з найвидатніших музикантів свого часу, втратив смак до життя. Не знайшовши жодного інструмента, який міг би її замінити, він вирішує дочекатися смерті у власному ліжку. В надії піти з цього світу, він занурюється у глибокі мрії, водночас радісні і сумні, які переносять героя в його молодість...
Учасник конкурсної програми Венеційського кінофестивалю, 2011
Лауреат Гран-прі кінофестивалю в Абу-Дабі, 2011

Подекуди трагічне, з відтінками гумору та східної екзотики, це «Курча з чорносливом» дійсно смачне. Насолоджуйтесь!
Le Parisien

Некоротко о фильме

Чудовий фільм, ніби справжня соковита страва.
Metro

Досягти зачарування та веселощів такою здавалося б похмурою історією... Це фокус, який вдався Маржан Сатрапі та Венсану Паронно.
20 minutes



Маржан Сатрапі – французька художниця, автор коміксів, сценарист і режисер іранського походження. Після навчання у французькому ліцеї в Тегерані, переїжджає у Відень, а згодом в Париж, після закінчення школи декоративних мистецтв у Стразбурзі. В 2000 році публікує автобіографічний комікс про іранську революцію «Персеполіс», що мав величезний успіх і отримав премію Міжнародного фестиваля коміксів в Ангулемі, 2001. Її наступний комікс «Курча з чорносливом» був відзначений як комік с року на Франкфуртському книжковому ярмарку, 2004. В 2007 з'являється повнометражний анімаційний фільм «Персеполіс» франко-іранського співробітництва Маржан Сатрапі та Венсана Паронно. Ролі в ньому озвучили Кьяра Мастрояні та Катрін Деньов. Фільм отримав спеціальну премію журі Каннського МКФ і був номінований на «Оскар» як кращий анімаційний повнометражний фільм.

Французький художник, сценарист і режисер, Вінсан Паронно народився в 1970 році у Ла-Рошель, Пуату-Шаранта у Франції. Паронно - постійний співавтор Марджан Сатрапі. Він також відомий як автор коміксів, які підписує псевдонімом Winshluss. У 2008 і 2009 роках у Парижі проходили його персональні виставки

МАРЖАН САТРАПІ ПРО «КУРЧА З ЧОРНОСЛИВОМ»:

«Відправною точкою стала історія дядька моєї матері. Він був музикантом і помер при дуже дивних обставинах, пояснення яким так і не знайшли. Я поїхала до Німеччини до брата матері, теж музиканта. Він розповів, що мамин дядько був видатною людиною, одним з кращих скрипалів свого часу і показав його фотографії. Його романтичне особа навіяла мені історію трагічного кохання»
Маржан Сатрапі
РЕЖИСЕРКА ПРО МАТЬЕ АМАЛЬРІКА:

«Є в ньому крапелька безумства і екстравагантність, ну і очі такі величезні, жалісливі, але разом з тим дуже пристрасні»
Маржан Сатрапі

Матьє Амальрік, французький актор і режисер, народився в Парижі у 1965 році у родині паризьких лівих інтелектуалів (його батько – редактор газети Liberation, а мати – літературний критик). У свідомому віці він почав цікавитися літературою і східними мовами, але із задоволенням прийняв пропозицію друга сім’ї, грузинського режисера Отара Іоселіані знятися в його першому французькому фільмі «Фаворити Місяця». Пізніше Матьє працював асистентом у фільмах Луї Маля, Даніеля Дубру, Алена Таннера і Петера Хандке, епізодично знімаючись у всіх цих стрічках. У 90-х, після каннського успіху «Як я обговорював…» і «Сезара» Альмарік стає відомим французьким актором.
Позиція Амальріка в сучасному французькому кіно досить неоднозначна. З одного боку, він – улюбленець багатьох французьких режисерів з яскраво вираженою мовою й упізнаваним стилем. Матьє знімається у поважних, але виключно «фестивальних» режисерів: Тешине, Руїса, Ассаяса, Жако, Дюбру і т. д. З іншого боку, така позиція не приносить великої популярності. На його режисерському рахунку три повнометражні картини: «Їж свій суп» (1997) і «Вімблдон» (2001). Найуспішнішою на даний момент режисерською роботою стала його найновіша стрічка «Турне», що отримала приз у Каннах.

[свернуть]

НЕЗАКІНЧЕНИЙ РОМАН
Драма / Франція / 2011 / 111’
Реж. Андре Тешіне
У ролях: Кароль Буке, Андре Дюссолльє

Франсіс приїжджає до Венеції, щоб написати свій черговий роман, і там намагається знайти місце для роботи. Він знайомиться з Джудіт, агентом з нерухомості, яка умовляє відвідати віддалений будинок на острові Сант-Еразмо. Франсіс робить неочікувану пропозицію: «Якщо ми будемо жити тут удвох, я відразу погоджуюсь».
Так починається їхнє подружнє життя...
Учасник конкурсної програми Двотижневика режисерів Каннського кінофестивалю, 2011

«Цей фільм запропонував виконавцям головних ролей – Кароль Буке і Андре Дюсольє - пройти через усю палітру любовних почуттів»
Le Nouvel Observateur

Некоротко о фильме

Андре Тешіне (André Téchiné) – режисер, кінокритик та сценарист, професор у Французькій державній кіношколі в Парижі (Le Fémis). Він зняв свій перший фільм у 1969 році – «Поліна йде» (Pauline s’en va). Після постановки декількох телесеріалів, п’єс та короткометражних фільмів, він повертається до художнього кіно зі стрічкою «Спогади про Францію» (Souvenirs d'en France, 1975), головну роль в якій зіграла Жанна Моро. Високо відмітили кінокритики його наступні картини: «Бароко» (Barocco, 1976) з неперевершеним дуетом Жерара Депард’є та Ізабель Аджані, «Готель «Америка» (Hotêl des Amériques, 1981) з Катрін Денев, «Побачення» (Rendez-vous, 1984) з Жюльєт Бінош, яка була нагороджена на Каннському МКФ 1985 призом за найкращу режисуру. Тешіне належить честь відкриття ряду молодих та талановитих акторських дарувань – окрім Жюльєт Бінош, також Емманюель Беар у фільмі «Я не цілуюсь» (J’embrasse pas, 1991), Лоранс Кот у «Крадіях» (Les voleurs, 1996). Стрічки Андре Тешіне вражають своїм внутрішнім запалом, глибокими психологічними сюжетами та своєю чуттєвістю.

УРИВОК З ІНТЕРВЬЮ З АНДРЕ ТЕШІНЕ

Як з’явилася ідея зняти фільм за мотивами роману Філіпа Джіана?
¬
- Насправді, я не був знайомий із творчістю цього письменника. Екранізувати роман Джіана «Impardonnables» мені запропонував продюсер, який дуже зацікавився цією ідеєю. І я насамперед віддаю перевагу роботі з партнером, який активно зацікавлений в проекті з першого етапу підготовки до зйомок.

В романі декілька персонажів, кожен зі своїм непростим життевим досвідом...

- У фільмі у кожного своя історія, але їх долі переплітаються, і в цьому, на мою думку, відображається справжнє життя. Відтоді як Франсіс (Андре Дюссол’є) зустрічає Жюдіт (Кароль Буке) та Анну-Марію (Адріана Асті) і Джеремі (Мауро Конте), він поступово відкриває для себе цих людей. Ми писали сценарій в два етапи: перший був зосереджений на точці зору Франсіса, як у романі, який написаний від першої особи. Але у нас нічого не вийшло, оскільки більшу частину тексту прийшлося читати за кадром. Тому я вирішив зробити всіх інших персонажів більш незалежними, і сюжет вибудовувався з їх взаємодії. Хоча головним персонажем все-таки залишався Франсіс – письменник, батько і чоловік. Його життя ускладнюється в усіх проявах: як письменник він втрачає натхнення, як батько він стикається зі зникненням доньки, а як чоловік він боїться втратити свою дружину. Він змагається на трьох фронтах, але одержимий все ж таки однією идеєю (як герої інших ваших фільмів – Антуан із «Повернути час назад» або Саїд із «Далеко»): головне для Франсіса – дописати свій роман. Так, у кожного із цих героїв свій шлях у досягненні мети. У випадку з Франсісом це виглядає наступним чином: як тільки робота завершена, книга написана, його задоволення не знає меж. Тільки в цей момент він усвідомлює, наскільки важлива Жюдіт в його житті, і Франсіс робить все, щоб знайти її та повернути.

Дія роману відбувається на Баскському узбережжі. Ви знімали там фільм «Готель «Америка», і зрозуміло, що тепер повинні обрати інше місце. Чому саме Венеція?

- Сила цього міста як как наркотик. Ми всі чудовоо знаємо, що воно має багату історію та міфологію. Я неодноразово намагався знайти сценарій, де Венеція була б місцем дії. Але не знаходив. А читаючи книгу Джіана, зрозумів, що героїв можна «перемістити» в Венецію: Жюдіт, ставши агентом з нерухомості, захотіла відкрити там агенцію (я помітив, що місто ними просто кишіть), а Франсіс відправляється в Венецію в пошуках комфортного середовища для роботи над книгою. Місто пов’язане з їхньою роботою, він став їхньою середою проживання, а не тільки фоном для исторії, яку ми розповідаємо.

ВИБРАНА ФІЛЬМОГРАФІЯ:

2011 Незакінчений роман /Impardonnables
2007 Свідки /Les temoins, номінація на премію «Сезар» за кращу режисуру
2004 Повернути час назад /Les temps qui changent
2003 Заблукалі /Les egares
2001 Далеко /Loin
1998 Крадії/Les voleurs, номінації на премію «Сезар» за фильм и кращу режисуру
1998 Аліса і Мартен /Alice et Martin
1994 Дикі очерети /Les roseaux sauvages, премія «Сезар» за кращий фільм, режисуру та сценарій
1993 Улюблена пора року /Ma saison préférée, номінації на премію «Сезар» за кращий фільм, режисуру та сценарій
1991 Я не цілуюсь /J’ embrasse pas, номінація на премію «Сезар» за кращу режисуру
1987 Невинні /Les innocents, номінації на премію «Сезар» за кращий фільм та кращу режисуру
1985 Побачення /Rendez-vous/, номінація на премію «Сезар» за кращий сценарій, премія за кращу режисуру на Каннському МКФ
1981 Готель «Америка» /Hôtel des Amériques
1976 Бароко /Barocco, номінації на премію «Сезар» за кращий фільм та кращу режисуру
1975 Спогади про Францію /Souvenirs d’en France
1975 Поліна йде/Paulina s’en va

Філіп Джіан (Philippe Djian) – сучасний французький романіст, автор більш ніж двадцяти книг, перекладених на багато мов (російською виходили його твори «Тертя» и «Оце поцілунок»). Письменник набув славу «найнепередбачуванішого романіста Франції», поєднуючи бальзаківську традицію з сучасними прийомами американського кінематографа. Широку популярність письменнику в середині 80-х рр. приніс роман «37,2 º вранці», екранізований Жан-Жаком Бенексом з Беатріс Даль у головній ролі.

Андре Дюссол’є (André Dussolier)
Народився 17 лютого 1946 року в Ансі. У середині 80-х величезну популярність йому принесла роль в комедії «Троє чоловіків та немовля в колисці» (Trois hommes et un couffin, 1985). Багато співпрацював з Аленом Рене: «Життя – це роман» (La vie est un roman, 1983), «Любов до смерті» (L'Amour à mort, 1984), «Мелодрама» (Mélo, 1985), «Знайома пісня» (On connaît la chanson, 1997). Серед інших картин з його участю «Білий король, червона королева» Сергія Бодрова (ст.), «Полковник Шабер» Іва Анжело, «Актори» Бертрана Бліє, «Невезучі» Франсіса Вебера, «Таємні агенти» Фредеріка Шьондерфера, «Набережна Орфевр, 36» Олів’е Маршаля. За сорок років кар’єри знявся більш ніж у 120 фільмах. Триразовий лауреат премії «Сезар» – «Льодяне сердце», «Знайома пісня», «Палата для офіцерів».

Кароль Буке (Carole Bouquet)
Народилась 8 серпня 1957 року в Неї-сюр-Сен. У кіно дебютувала у 1977 році («Цей невиразний об’єкт бажання» Луїса Бунюеля). Знімалась у фільмах: «Холодні закуски» і «Занадто гарна для тебе» Бертрана Бліє, «Тільки для твоїх очей» (із циклу про Джеймса Бонда) Джона Глена, «Підступність слави» та «Цілуйте, кого хочете» Мішеля Блана, «Червоні вогні», Седріка Кана, «Пекло» Даніса Тановича та інших.

[свернуть]

ПАЛІЦІЯ
Кримінальна драма / Франція / 2011 / 134’
Реж. Майвенн
У ролях: Карен Віар, Джой Стар

Трудові будні поліцейських зі служби захисту прав неповнолітніх, це не лише утримання під вартою педофілів, арешти неповнолітніх кишенькових злодіїв, але це також обідні перерви, де вони обговорюють сімейні проблеми; це розуміння між колегами та невпинні вибухи сміху в найнеочікуваніші моменти; знати, які жахи існують, і намгатися з ними жити...
Приз Жюрі Каннського кінофестивалю, 2011
Дві нагороди «Сезар», 2012

Діалоги, які просто кричать правотою, персонажі, до яких одразу прив’язуєшся, історія, в яку безперечно віриш... Обов’язковий для перегляду.
Elle

Некоротко о фильме

Шок і удар в серце. Хвиля емоцій, яка сбиває вас з ніг.
Le Journal du Dimanche
Вражаюче вторгнення в світ, що ніколи не був зображений так з близька, зумовлене дивовижною грою акторів.
Le Parisien

Майвенн Ле Беско, французька актриса, режисер, сценарист та продюсер. Народилась в сім’ї акторів, її брат і сестра також послідували цій професії. З дитинства грала в театрі ( роль в трагедії «Іполіт» постановка Антуана Вітеза в театрі Шайо), знімалась в кіно (роль у стрічці «Вбивче літо» реж. Жана Бекера, 1983). З 16 років жила в США з режисером Люком Бессном в цивільному шлюбі, грала епізодичні ролі у фільмах «5 елемент» та «Леон». Повернувшись до Франції спробувала себе в якості режисера та продюсера: «Вибачте мене» (Pardonnez-moi, 2006), який двічі номінувався на премію «Сезар», «Бал актрис» (Le Bal des actricesб 2009). Третя стрічка режисерки «Паліція» (Polisse, 2011) стала номынантом на Золоту пальмову гылку ы отримала приз Жюры Каннського МКФ, 2011.

ФІЛЬМОГРАФІЯ

ЯК АКТОРКИ:
1983 Вбивче літо / L'Été meurtrier 1986 : L'État de grâce de Jacques Rouffio
1988 Іншої ночі / L'Autre Nuit
1994 Леон / Léon
1996 П’ятий елемент / Le Cinquième Élément
2003 Висока напруга / Haute Tension
2005 Сміливість кохати / Le Courage d'aimer

ЯК РЕЖИСЕРКИ:
2006 Вибачте мене / Pardonnez-moi
2009 Бал актри / Le Bal des actrices
2011 Паліція / Polisse

УРИВОК З ІНТЕРВ’Ю З РЕЖИСЕРКОЮ

Що привело вас в поліцейську тематику «Полісса», вашого третього фільму, після перших двох автобіографічних стрічок?
- Цей фільм народжувався довго і болісно. Я вже давно була готова до нього – у мене є багато друзів, які працюють в даній області, і я не з чуток знаю ситуацію зсередини. Коли прийшло усвідомлення, що картина повинна висвітлювати події, що відбуваються в департаменті поліції щодо захисту неповнолітніх, то все стало на свої місця, і робота закипіла на повну силу. Адже діти – це об'єднуючий фактор всіх моїх повнометражних фільмів. Тільки згодом я переконалася в правильності своїх висновків: офіцери бригади із захисту неповнолітніх працюють у важких умовах в порівнянні з іншими департаментами. Це менш престижна робота в плані кар'єри, фінансується цей відділ на порядок гірше, а бачити кожен день розбиті і покалічені дитячі душі і тіла – це жахливо. Тому, середній поліцейський з цієї бригади затримується у відділі на 10 років, не більше, тому що далі настає повна депресія і занепад сил.

Розкажіть про акторську імпровізації на знімальному майданчику?

- Майвенн: Без удаваної скромності я вважаю використання даного прийому одним із наріжних каменів мого кіно. Якщо ступінь реалістичності поведінки акторів у кадрі знаходиться на належному рівні, ми просто слідуємо сценарієм, якщо ж ні - починається найцікавіше. Я люблю провокувати акторів і змушую їх провокувати один одного. Тоді вони вільні відхилитися від ролі, закусити вудила і дати своєму персонажу висловитися. Сюжет після подібних дослідів іноді зазнає абсолютно несподівані зміни, часом повертаючи на 180 градусів. Головне, щоб була присутня реалістичність, я схибнута на ній.

Карен Віяр, народилась 24 січня 1966 года в Руані. В 17 років актриса переїждає в Париж, маючи диплом стенографістки і досвід кілька театральних курсів руанської Консерваторії. такі фільми, як: «Делікатеси» (Delicatessen, 1991), «Тайм аут» (L'Emploi du temps, 2001) принесли їй широке визнання. В 2003 році акторка стає членом жюрі Каннського МКФ, маючи в своєму арсеналі дві нагороди «Сезар» - за кращу жіночу роль у стрічці «Будь сміливим!» (Haut les coeurs!, 1999) і кращу роль другого плану за фільм цілуйте кого хочете.

[свернуть]

МИСТЕЦТВО КОХАТИ
Комедія / Франція / 2011 / 85’
Реж. Емманюель Муре
У ролях: Франсуа Клюзе, Жюлі Депард’є

У мить, коли ми закохуємось, саме в цей момент, в наших серцях народжується особлива мелодія. У кожного вона неповторна і може привести до неочікуваних подій...
Учасник конкурсної програми Міжнародного кінофестивалю в Локарно в 2011 році
Приз за кращий сценарій на Міжнародному кінофестивалі в Монреалі, 2011

У мить, коли ми закохуємось, саме в цей момент, в наших серцях народжується особлива мелодія. У кожного вона неповторна і може привести до неочікуваних подій...


Деякі з цих історій зовсім короткі, інші більш глибокі. Вони майже нічим не пов’язані між собою, окрім як почуттям кохання, з якого народжуються різноманітні мелодії.
Le Monde
Здавалося б з нічого, Муре – і в цьому його талант - викликати справді чудові емоції.
Première

Некоротко о фильме

Емманюель Муре, актор, режисер та сценарист народився в 1970 році в Марселі, і вже підлітком, закоханим в кіно, він вирушає а Париж, де починає відвідувати заняття драматичного мистецтва, підпрацьовує на зйомках фільмів, і згодом вступає до французької державної кіношколи FEMIS, на відділення режисури. тут він починає знімати короткометражні стрічки, серед яких його дипломна робота Прогуляйся зовсім голим! (Promène-toi donc tout nu !, 1999), яка відкриває йому двері у світ кіно.
Переймаючи манеру Саші Гітрі та Вуді Алена, Емманюель Муре часто грає головні ролі у своїх стрічках – наївних та незграбних юнаків. Так ми бачимо Муре-актора поряд з Марі Жілен в його першому повнометражному фільмі «Нехай Люсі робить, що хоче!» («Laissons Lucie faire», 2000). Наступні фільмі неодноразово бачимо в списку фільмів міжнародних кінофестивалів - «Зміна адреси» (Changement d'adresse, 2006) на Двотижневику режисерів в Каннах, «Давай поцілуємось» (Un baiser s'il vous plaît, 2007) на Венеційському кінофестивалі
В 2011 році, Емманюель Муре береться за новий проект, який об’єднує більше п’ятнадцяти акторів першого плану. Фільм «Мистецтво кохати» - нова комедія-кіноальманах історій кохання, де в головних ролях ми побачимо Франсуа Клюзе, Жюлі Депард’є, Адріан Аскарід, Фредерік Бель та Жюдіт Годреш.

УРИВОК З ІНТЕРВ’Ю З РЕЖИСЕРОМ
Як народилось МИСТЕЦТВО КОХАННЯ?
- Я занотовую багато речей, які проходять в моїй голові. Іноді це звичайні ситуації, іноді це початки оповідань. Для написання сценарію МИСТЕЦТВА КОХАННЯ, я повернувся до своїх нотатків, нових та тих, яким вже більше 10 років, як було з історією Амелі: молода жінка яка будь-якою ціною прагнула стати корисною іншим, але стикається з непередбачуваною реакцією останніх – усе вибудовується навколо гри бажання з почуттями, яка цікавила мене завжди.
Навіщо об’єднувати всі історії, замість того, щоб обрати одну?
- В мене було бажання створити насичений фільм зі швидким розвитком подій, в якому переплітаються та змішуються історії. Деякі з цих історій на 1 год. 30 хв. могли б мати незалежний розвиток, але я хотів створити фікцію, яка би будувалась навколо головних моментів, ніби як збірка новел. У МИСТЕЦТВІ КОХАННЯ кожна ситуація торкається проблеми бажання та пропонує екзамен свідомості. Мої персонажі претендують на свободу та бажають задовольнити їхні бажання нічого не приховуючи. Це мене забавляє та зачаровує. Також це дає змогу зрозуміти сучасні звички, і також поставити кілька питань щодо моралі, навіть якщо вони так і не стають повчальними.
ВИБРАНА ФІЛЬМОГРАФІЯ
2011 Мистецтво кохати/ L’art d’aimer
2009 Зроби мене щасливим! /Fais-moi plaisir !
2008 Офис Бога / Les Bureaux de Dieu
2007 Давай поцілуємось / Un baiser s'il vous plaît
2006 Зміна адреси / Changement d’adresse
2004 Венера та Флер / Vénus et Fleur
2000 Нехай Люси робить, що хоче! / Laissons Lucie faire !
1999 Прогуляйся зовсім голим!/ Promène-toi donc tout nu !

Франсуа Клюзе (François Cluzet), французький актор театру, кіно і телебачення, відомий своїми ролями у таких метрів світового кіно як Клод Шаброль: «Кінь гордині» (Le Cheval d'orgueil, 1979), «Примари капелюшника» (Les Fantômes du chapelier, 1982), Бертран Бліє – «Занадто красива для тебе» (Trop belle pour toi, 1989), де зіграв разом з Жераром Депардьє та Кароль Буке; його участь в «Учнях» (Les apprenants, 1995) П'єра Сальвадорі було відзначено успіхом у широкої публіки глядачів. За роль у трилері режисера Гійома Кане «Не кажи нікому» (Ne le dis à personne, 2006), у віці 51 року Франсуа отримав свою першу премію «Сезар». В 2011 році вийшли в прокат одразу два фільма за його участі: «Мистецтво кохати» (L’art d’aimer) і «Недоторкані» (Les Intouchables), фільм, що мав надзвичайний успіх у Франції.

Жюлі Депард’є (Julie Depardieu), французька кіноактриса, дочка всесвітньо відомого актора Жерара Депард’є. До того, як остаточно вибрати для себе кар’єру актриси, Жюлі вивчала філософію, але зігравши декілька разів у стрічках разом зі своїм батьком, стало зрозуміло, що професія вибрала її сама. Важливим кроком для актриси була роль у стрічці «Опівнічний іспит» (L’examen de minuit, 1998) Даніеля Дюбру, після якої послідували пропозиції різних режисерів. Жюлі двічі отримувала нагороду Сезар за найкращу роль другого плану, грає переважно комічні ролі. Говорячи про Жюлі Депард’є багато хто згадує про її зіркового батька, але дивлячись на неї на екрані ми безаперечно переконуємось у її таланті.

[свернуть]

СФЕРА ЧАКЛУНСТВА
Сімейний фільм / Франція / 2011 / 81’
Реж. Марі Перену, Клод Нурідзані
У ролях: Сімон Делане, Ліндсі Енок

Покинутий ставок. Двоє дітей зачаровані цим диким місцем, яке потихеньку зближає їх один до одного. Вони уявляють як цей ставок стає таємничим королівством, наповнений створіннями з їхніх сновидінь та кошмарів. Цей пізнавальний досвід змінить героїв.
Допрем’єрний показ на Венеційському кінофестивалі, 2011

Для «Царини чаклунства», творцям «Мікрокосмосу знадобилося три роки, щоб відзняти цей маленький тваринний всесвіт одного ставка, за яким спостерігають двоє дітей. Небувале видовище.»
Le Parisien
«Час зупиняється, нічого крім захопливої та чарівної радості.»
Le Figaroscope

Некоротко о фильме

«Фантазія запрошує нас в документальну історію про досвід першої зустрічі з природою на відстані витягнутої руки»
Télérama

Клод Нурідзані, французький режисер, продюсер, сценарист, фотограф та оператор, має освіту біолога і разом з Марі Перену починаючи з 1969 року присвячує свою роботу вивченню біологічного світу та його фільмуванню. Разом вони знімають фільм «Мікрокосмос» в 1996, який став результатом 15 років їх співпраці та наукових розробок, двох років технічної підготовки, трьох років зйомок і півроку монтажу стрічки. Він дає унікальну можливість поспостерігати за прихованим від людських очей життям комах. На Канському МКФ цей фільм одержує Гран-прі за технічну досконалість, 7 нагород «Сезар», серед яких за кращу операторську роботу, кращу продюсерську роботу, кращий монтаж, кращу музику до фільму та кращі звукові ефекти. Насупні роботи «Генезис» та «Царина чаклунства» продовжують спостереження за природним світом в надзвичайному обробленні світла та музики.

Назва «Царина чаклунства» або «La Clé des champs », що дослівно з французької - «Ключ від полей», була навіяна виразом «prendre la clé des champs» - вирватись на свободу, втікти від місць, які нас обмежують і тримають під замком. Режисери таким чином пропонують нам відкрити шляхи до полей свободи.

СПІЛЬНА ФІЛЬМОГРАФІЯ РЕЖИСЕРІВ

1996 Мікрокосмос / Microcosmos, le peuple de l'herbe
2004 Генезис / Genesis
2011 Царина чаклунства / La Clé des champs

«Царина чаклунства» це справжня казка, фікція, присвячена природі та дитинству. Саме ставок, який діти з нашого фільму вибрали як райське місце для прихистку від світу дорослих, стає магічним дзеркалом, через яке вони відкривають небувалих створінь, знайомство з яким назавжди змінить їх життя. Все це ми побачи очами дітей. Всі документальні зйомки безперечно будуть відображати природний світ, але з іншим обрамленням, світлом, звуками та кіноматографом... Ці творіння стають справжніми персонажами – феями, чудовиськами, драконами – іноді комічними, або ж страшними. Для цього фільму ми задіяли найпотужніше операторське обладнання: ендоскопи, бороскопи, мікроскопи, високошвідкісні камери, а також оптичну техніку, розроблену спеціально для цього фільму. Наша мета – відкрити глядачеві, дитині чи дорослому, всі чудеса, які ховаються в серці звичайних речей. Непримітний ставок на узліссі, якщо ми подивимось уважно, може стати цілим океаном, населеним надзвичайними істотами.»
Клод Нурідзані

[свернуть]

УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВОЮ
Драма / Франція / 2011 / 112’
Реж. П’єр Шоллер
У ролях: Олів'є Гурме, Мішель Блан, Забу Брайтман

Серед ночі міністра транспорту Бертрана Сен-Жана будить дзвінок секретаря: міський автобус потрапляє в аварію. Міністр вирушає на місце події. З цього моменту починається одісея державного чиновника у складному та ворожому світі. Швидкість, боротьба за владу, хаос, економіча криза... Все пов’язане в безперервному вихорі подій, де невідкладні справи змінюють одна одну. На які жертви готові люди? Скільки можуть вони витримати в країні, яка пожирає тих, хто їй служить?
Приз «Особливий Погляд» Каннського кінофестивалю, 2011
Нагорода «Сезар» за кращий оригінальний сценарій, 2011

Майстерно!
Le Nouvel Observateur
«Управління державою» - фільм, переповнений напругою, яка тримає глядача до фінальних титрів. І це вже величезне досягенння. Такого фільму нам не вистачало. Він перевершив наші очікування.
Télérama

Некоротко о фильме

Досить давно політичний сюжет на персональному рівні не був розкритий з такою правдивістю і віртуозним виконанням.
Positif
Вражаючі та майстерні сцени, напружені діалоги, безперервний ритм, хвилююча напруга і бездоганне виконання.
La Croix
П’єр Шоллер, французький режисер та сценарист, дебютує в кіно 1989 році саме як сценарист фідьму «Занадто кохання» ( Amour de trop). У 1992 році побачив світ його короткометражний фільм «Два друга, прелюдія» (Deux amis, prélude), після чого він починає знімати повнометражне художнє кіно: «Без недоліків» (Zéro Défaut, 2003), «Версаль» (Versailles, 2008), фільм, який був намінований на приз «Особливий поглад» на Каннському МКФ, 2008.

ВИБРАНА ФІЛЬМОГРАФІЯ

1992 Два друга, прелюдія / Deux amis, prélude
2003 Без недоліків / Zéro défaut
2008 Версаль / Versailles
2011 Управління державою / L'exercice de l'État
2012 Невідомі / Les Anonymes

«Я працював над цим проектом протягом 7 років. Спочатку, я хотів розкрити
таємничу природи влади і показати людям, хто є ці люди за лаштунками уряду, які вони, ті хто смикає за ниточки парвосуддя, і все ж, яких ми ніколи не побачимо.
Для мене дуже важливим показати те, що політичні рішення обговорюються групою людей, і все-таки одна людина затверджує рішення наприкінці. Таким чином, основна ідея для фільму полягає у відносинах між головними особистим секретарем та міністром. Перший уособлює собою людину, яка ніколи не звертає на себе увагу медіа, але чка завжди робить усю брудну роботу.
Тому, назвемо цей фільм більше про «людину міністра» ніж про «людину президента. Я не мав на меті розкрити сутність реальної влади, втрутитись у життя та роботу окремих політичних сил та партій. Ось чому я не робив акцент на реальних політиків, оскільки відчував, що це заважатиме моєму творчому задуму. Навпаки я намагався показати ситуацію, в якій опиняються політичні діячі, в безперервному вирі подій нашого складного суспільства, адже сучасна людина перебуває в захаращенному технологіями та одиржимому ЗМІ соціумі. Я гадаю, що політики не є виключенням»
П’єр Шоллер

Олів’є Гурме виріс в Мірваті, маленькому містечку в бельгійських Арденнах. Його акторський талант проявився, коли йому було 13 років: в останню хвилину він підмінив свого друга в спектаклі. В цю хвилину він відкриває в собі хист до драматичної гри. Після блискучих результатів в Л’єжському театральному училищі, відвідуючи школу театрального мистецтва Флорана, та школи «Аманд’є» під керівництвом Патріса Шеро, який пізніше запросить його у свій фільм «Ті, хто мене люблять, поїдуть поїздом» (Ceux qui m'aiment prendront le train, 1998). Починає акторську кар’єру на театральній сцені. Вперше з’являється в кіно у стрічці «Обіцянка» (Promesse, 1996) братів Дарденів. Тут починається спільна робота цих бельгійських режисерів: фільм «Розета» (Rosette, 1999), «Син» (Le fils, 2002) – фільм, який приніс йому приз на кращу чоловічу роль на Каннському МКФ, 2002.

Мішель Блан, французький актор, режисер та сценарист. Починав кар’єру як актор в труппі театрального кафе. Знімався в таких фільмах як «Пожилець» (Le locataire, 1976), реж. Романа Поланскі, «Підліток» (L’Adolescent, 1979) реж. Жанни Моро "Книга Просперо" (Prospero’s Books, 1991). Роль у фильмі Бертрана Бліе "Вечернее платье" (Tenue de soirée, 1986) принесла Мишелю Блану приз за кращу чоловічу роль на Каннському МКФ. Як режисер зняв фільми: "Марш в тінь" (Marche à l’ombre, 1984) і "Підступність слави" (Grosse Fatigue, 1994), "Ескорт" (Mauvaise passe, 1999), "Цілуй, кого хочеш" (Embrassez qui vous voudrez, 2002).

Забу Брайтман, французька акторка і режисер. Її кар’єра акторки почалася з фільму «Їй всюди ввижаються гноми» (1981), де Ізабель зіграла Білосніжку. Після кількох картин визначилося її екранне амплуа: симпатична смішна дівчинка з небагатої родини. Ці ролі принесли їй кілька нагород і номінацій на «Сезар». З 1982 року акторка грає в театрі. Результатом співпраці з театральним режисером Аланом Екберном став сценарій, а згодом і фільм «Згадати про прекрасне» (2002), де Брайтман зіграла разом з Ізабель Карре і Бернаром Шампанем. Стрічка перемогла у трьох номінаціях на «Сезар»: «Найкраща акторка» (Ізабель Карре),

[свернуть]

[Doerty]

Кто-нибудь был на Неоконченном романе?

Потому что я не был. Вместо этого я провёл исландский вечер- в "Кинопанораме" львовский Виз-Арт показывал подборку исландских короткометражек. Совершенно безнадёжную, надо сказать. В шести работах никакого просвета, сплошная эстетическая непристойность, муторная, невнятная, сентиментальная и попросту глупая чепуха.
Но мы не станем позволять себе националистических высказываний- дескать, потомки тех, кто написал обе Эдды, отправились завоёвывать Британские острова, не оставив генов исландскому кинематографу. Очевидно, случилась какая-то национальная катастрофа на уровне отбора.

А Неоконченный роман, говорят, был неплох. Андре Тешине любопытный режиссёр, временами, во всяком случае.

Так что для меня фестиваль начался с четверга, когда, собственно, состоялось торжественное открытие- потому что Кароль Буке, которая, как мне говорили, должна была приехать в Киев на премьеру Неоконченного романа, не приехала, а Эмануэль Мюре, режиссёр Искусства любить, приехал.

На открытии был "Хеннесси". Вы знаете, я люблю виски, и мне давно хотелось для сравнения попробовать хороший коньяк. Но каждый раз, когда появлялась возможность купить коньяк, меня охватывала такая тоска при мысли, что можно купить не коньяк, а виски, а я возьму и куплю коньяк, такая тоска, что я всегда покупал виски.
Так что я не хотел упускать столь удобного случая, несмотря на пост- я решил просто залить коньяк во фляжку. Другой бы постыдился, но я человек бесстыдный. Мои планы едва не рухнули- парень, стоявший на разливе, пытался сбыть мне коктейль с яблоком и льдом. Я ему- даёшь чистый продукт, а он- нельзя, политика фирмы. Но в конце концов удалось раскрутить его на пару порций.

В очереди за коньяком столкнулся с руководителем компании, в которой я до сих пор числюсь. Улыбался мне, пытался пожать руку- как будто это я ему должен десять-двадцать тысяч гривен, а не он мне.

Искусство любить состоит из полудюжины короткометражных лав-стори, довольно затейливо скомпонованных- сюжетные линии некоторых подхватываются в последующих историях. Тональность ленты трагикомическая, зрители смеялись, но мне оказалась ближе драматическая составляющая. Несмотря на нарочитую легковесность, авторам удаётся по-новому взглянуть на некоторые проблемы, с которыми сталкиваются люди в любовных отношениях, и показать, насколько труднодостижимо счастье, даже при столь редкой удаче, как взаимность. Даже счастливое завершение некоторых сюжетов оставляло у меня скорее грустные чувства, как бы подчёркивая, насколько искусственны подобные хеппи-энды в сравнении с реальной жизнью.

Область колдовства- новый фильм Клода Нуридсани и Мари Перену, прославившихся Микрокосмосом и Генезисом. Незатейливо-условный сюжет с мальчиком, проводящим дни на берегу пруда, служит не слишком обязательным обрамлением для образов восхитительно снятых и смонтированных обитателей этого нетронутого человеком уголка, чья причудливая жизнь не получает никакого комментария: зрителю, как и юному герою фильма, предоставляется возможность заглянуть в чуждый, прекрасный и завораживающий мир существ, которые прекрасно обходится без людей.

Управление государством Пьера Шоллера- кто-нибудь помнит его Версаль с Гийомом Депардье, хорошее, но не слишком выразительное кино из конкурса "Молодости" года этак 2008-го? Короче говоря, его новый фильм, очевидно, является реакцией на все эти кризисные дела, попыткой разобраться, кто управляет цивилизованным миром, который сейчас трещит по всем своим социально-политическим швам, на примере некоего министра транспорта.

По сути, это хороший, точнее, заурядно неплохой человек на не слишком хорошем месте. Авторы показывают героя, который, как и каждый из нас, хочет быть успешным в том, что он делает, но- что также трудно назвать редкой ситуацией- для того, чтобы быть успешным, он оказывается перед необходимостью делать не то, что он хочет, и это скорее конфликт личных убеждений и карьеристских соображений, чем личных убеждений и профессионального долга. И, как и многие из нас, он предпочитает не слишком прислушиваться к личным убеждениям.

Фильм демонстрирует, что проблема нашего общества не в том, что те, кто нами управляет, хуже простых людей, а в том, что они ничем от них не отличаются.

В ленте есть хороший момент- герой попадает в аварию, в результате которой получает незначительные повреждения, а его шофёр погибает. Если прежде в его реакции на подобные происшествия трудно было отличить искреннее сострадание от популистского жеста, то эта смерть становится для него страшным личным ударом, который, казалось бы, заставляет его переосмыслить своё существование. "Если бы ты знала, каким я стал, ты бы давно меня разлюбила", говорит он обнимающей его супруге, отказывается от мысли уволить верного соратника, сочиняет превосходную речь для похорон шофёра, которую решает не исполнять по просьбе его вдовы. Однако вскоре всё входит в привычную колею- как будто бы не было этой трагедии, и вот он уже соглашается поддержать реформу, яростным противником которой был прежде.

То есть фильм в принципе хороший. Но, несмотря на несколько отличных эпизодов и прекрасных актёров, признаться, он скучен до умопомрачения. Может, дело просто в том, что я быстро запутался во всех кабинетных интригах, хотя в принципе люблю политические фильмы- все эти интриги показались мне невыразительными и невнятными.

Однажды мне довелось общаться со следователем из отдела по делам несовершеннолетних. На вид- простоватый парень, но оказался весьма неглупым, и, как мне показалось, очень неплохим. Я сидел в его кабинете в милицейском здании, что между Софиевской и Андреевской площадями, и, когда нужно было воспользоваться Интернетом, оказалось, что он есть только у начальника отдела.

-Какой Интернет, Александр, -засмеялся он, -у нас за телефон два месяца не платили.

Ещё запомнилось, как он сказал, когда мы уже покинули здание и общение перешло в неофициальный режим- "Какая же работа проклятая, каждый день нужно быть готовым, что придётся вынимать детские трупы из канализации".

Палиция Майвенн посвящена аналогичной полицейской службе в Париже. Очень достойное кино на документальном материале- повествование о дюжине мужчин и женщин, чьи рабочие будни заполнены расследованиями похищений, изнасилований и убийств детей и подростков. Авторам превосходно удаётся передать попытки героев сохранить душевное равновесие, контраст между их деятельностью и заурядными горестями и радостями в личной жизни, с семейными ссорами, романами и разводами. Несмотря на тяжёлый материал, действие не уходит в область чернухи. Персонажи очень выразительны, несмотря на то, что из-за их обилия каждому достаётся не слишком много экранного времени.

[Doerty]

Что особенно приятно- практически все показы прошли с аншлагами. Сегодня, после того, как меня трижды согнали нахальные обладатели билетов, я уселся на ступеньки, как в славные дни "Молодости" 2007-го.

Интерес к Цыплёнку под черносливом, вероятно, объясняется тем,что его постановщики, Маржан Сатрапи и Венсан Паронно- те самые, которые сняли Персеполис. Сюжет строится на переживаниях главного героя, скрипача в ожидаемо замечательном исполнении Матье Амельрика, который решает умереть после того, как его любимую скрипку расколотили при таинственных обстоятельствах. Похоже, гибель любимого инструмента волнует его куда сильнее существования жены и двоих детей, однако и при жизни он не слишком был способен обеспечить свою семью.

Основное действие- пока он лежит в постели и призывает смерть- разворачивается во флешбеках, рассказывающих о его карьере музыканта, семейной жизни с нелюбимой женой, несчастливой любовной истории.

Действие разворачивается в 58-м году, что, вероятно, определило особую тональность повествования- анимационные вставки, театрализованные декорации, фантасмагоричность сюжета создают атмосферу волшебной, исчезнувшей страны детства.

И, вы знаете, всё вроде бы хорошо, но я от фильма не в восторге. И я не могу объяснить, что мне не так. Видимо, я просто не попал в его ритм. Первые две трети я откровенно скучал, вторая показалась мне уж слишком лиричной, сентиментальной- хотя эта сентиментальность воспринимается как некая театральная условность. И многие эпизоды, например, с описанием будущего детей, показались мне лишними. Флешфорвардс с сыном, который стал образцовым американским обывателем, вызвала некоторое раздражение- на мой взгляд, это была какая-то совсем уж плоская насмешка над Америкой.

Но, вне субъективных ощущений- фильм очень хороший, мне кажется. И, я надеюсь, он заставил кого-нибудь в Европе лишний раз задуматься над тем, что не все граждане Ирана похожи на своего президента.

[arheologiya kino]

А я вот понимаю такую насмешку над США в Курице под черносливом.Єто очень прикольный момент.Марджан Сатрапи весьма язвительна. В этом фильме причем в малой дозе. Ноя эту язвительность и презрение поддерживаю, американцы сами себя так преподносят миру. Насчет названия фильма высказывалось предположение что курица под черносливом-это жена главного героя)Помимо Амальрика,жена-Мария де Медейруш-лучшая португальсая актриса.Фильм я бы назвал комедийной мелодрамой, хотя для уровня 50-ых гг. возможно это и драма, сейчас воля отца не кажется такой непреодолимой. Еще очень хороша иранская актриса в роли воззлюбленной главного героя. Фильм краисвый и оригинальный, но все же не забывайте глянуть Персеполис.
Сожалею, что не был на Управлении государством и Полиции, а Незаконченный роман знакомым не понравился.

[Doerty]

Сообщение от arheologiya kino

Єто очень прикольный момент.Марджан Сатрапи весьма язвительна. В этом фильме причем в малой дозе. Ноя эту язвительность и презрение поддерживаю, американцы сами себя так преподносят миру.

Нет, я с этим не могу согласиться) Мне кажется, американцы пытались так себя представлять в пятидесятые, а теперь они такие только в американской рекламе- но в рекламе так себя представляют абсолютно все нации) Просто мне это показалось каким-то неуместным в этом фильме. Это ведь картина о старом добром Иране- ну, в том смысле, что он представляется таким людям, которые, как Сатрапи, его навсегда лишились, понятно, что в действительности это не было таким уж замечательным местом, в частности, благодаря тем же американцам с англичанами. Так вот, я хочу сказать, что эпизод с Америкой показался мне лишним- во-первых, чисто композиционно и стилистически, во-вторых, я отнюдь не уверен, что Америка заслуживает сарказма с позиции Ирана, хоть шахового, хоть исламского)

Сообщение от arheologiya kino

Насчет названия фильма высказывалось предположение что курица под черносливом-это жена главного героя)Помимо Амальрика,жена-Мария де Медейруш-лучшая португальсая актриса.

Да-да, актриса замечательная, и тут она сыграла превосходно. Я её героине больше всего симпатизировал)

Сообщение от arheologiya kino

ще очень хороша иранская актриса в роли воззлюбленной главного героя.

Да!..

Сообщение от arheologiya kino

Фильм краисвый и оригинальный, но все же не забывайте глянуть Персеполис.