|
Новости Статьи Рецензии Ивенты Форум | |||
|
Регистрация | Правила форума | Пользователи | Календарь | Новые релизы (RSS) | Новые темы | Поиск | Сообщения за день | Отметить все разделы прочитанными |
Video-Art Раздел о кинематографе и анимации |
Опции темы | Поиск в этой теме |
08.02.2019, 11:47 | #1 |
White Russian Protestant Antiracist
Репутация: 2253
|
Берлинале уик-энд: 8-9.2, "Киев"
Пускай ярится Виталий Разрушитель в своей хищной алчности- он не первый варвар, оглашающий стены Вечного города боевым кличем неизбывного невежества и злобы. Взрывают святые храмы, поджигают дворцы, снимают статус памятника архитектуры с особняков и гостиниц, но наши холмы и горы хранят покой тысячелетий (разве что Щекавицу сравнял на моих глазах с землёй эскалатор застройщика).
Нам бы только ночь простоять да день продержаться! Точнее, два дня, пока ещё длится организованный компанией Kinove «Берлінале вікенд» (о, Берлин, благословенная столица, где дуболомы бьют рожи, а не рассиживаются в мэрском кресле) в «Киеве». Открывшая смотр лента Томаса Штубера Между рядами укрепляет нашу веру в лучшее завтра своим счастливым финалом, в котором работающий в гипермаркете герой назначается главой отдела напитков, перводвигателем ящиков с красными, белыми и игристыми, командиром батарей скотчей и бурбонов, начальником бочонков амонтильядо и пивных жестянок. Представима ли участь более счастливая, профессия более достойная, полезная государству и простым гражданам, чем у этого Ганимеда общества потребления, если только не учитывать, конечно, сотрудников букинистических лавок? Не станем тратить время на ненужные словопрения, лучше употребим его на знакомство с иными образами благоденствия и горестей, которые будут представлены в других фильмах программы, Лице Малгожаты Шумовской и [Нe] прикасайся Адины Пинтилие. Я посмотрел их на прошлогодней «Молодости» и воспроизвожу здесь свои впечатления (площадку для которых гостеприимно предоставили газета фестиваля и Укринформ). А также напоминаю, что, подписывая нижеразмещённую петицию, вы отдаляете дни упадка и гибели кинотеатра «Киев» под пятой торжествующего вандала: https://petition.kyivcity.gov.ua/pet...2dCET83QeHoLVc ...Присудження «Золотого ведмедя» Берлінського МКФ стрічці Адіни Пінтіліє Не торкайся одні вітали як оригінальний і сміливий крок, інші розцінили як відверто дивне і недоречне. Але як серед прихильників, так і серед противників цього нагородження навряд знайшлися ті, хто міг оголосити себе пророком, що передбачив подібний результат. Цілком можливо, саме рішення журі під головуванням Тома Тиквера позбавила цю картину змоги благополучно згинути в культурному небутті, звернуло на неї, озброївши однією з найбільш авторитетних нагород кіносвіту, пильну увагу тих, хто волів би відскіпатися від неї парою зневажливих фраз. Автори цього твору, що розповідає про різні сексуальні перверзії, не тільки далекі від спроб спекулювати на делікатній темі, але і, здається, взагалі не намагаються підтримувати у публіки цікавість до подій на екрані. Навіть найдраматичніші сюжетні лінії розмиваються в ліричних відступах і неясностях. Так, невтішний закоханий, що крадеться за колишньою дівчиною вулицями і нічними клубами, забуває про свою мету, заворожений дійством БДСМ-вечірки, а взаємини однієї з центральних героїнь з батьком, що її розбестив, представлені настільки туманно, що багато глядачів лишаються в невіданні, чи пов'язує цих двох щось крім кількох коротких перебувань в одному приміщенні. Чітка фабула в фільмі відсутня. Оповідь вибудувана на діалогах персонажів, які говорять про утруднення в сексуальному житті або пов'язані з ним специфічні схильності, і розмірковують про їхню природу. При цьому навіть для них самих витоки проблем (якщо вони не обумовлені очевидними фізичними вадами) в більшості випадків лишаються не з'ясованими. Можливо, не випадково назва стрічки нагадує про слова Христа, звернені до Марії Магдалині, яка зустріла Його після Воскресіння, які дали назву популярному в живопису сюжету про розділення людського і Божого- і про можливість контакту між ними. Кінець кінцем, фільм Пінтіліє виявляється присвяченим не так дослідженню сексуальних комплексів і чуттєвому розкріпаченню, скільки відчуженості, самотності- і його подоланню, набуттю здатності до співчуття, можливо, ще більш важкодосяжної, ніж здатність до самопізнання. При гаданому розхитуванні традиційних моральних настанов посил стрічки відповідає християнському заклику приймати ближніх з усіма їх недоліками або просто особливостями, що викликають у нас неприязнь. Треба зауважити, герої справляються з цим настільки успішно, що те, що відбувається на екрані, часом нагадує дещо стерильну утопію терпимості та взаєморозуміння. Упередження тут виявляються легко переборними, мимовільні прояви фізіологічної відрази квапливо укладаються в дужки вибачень, а єдиний персонаж, якого можна з повним правом назвати моральним інвалідом, є безпорадним старим- таким собі уособленням насильства та ксенофобії, що йдуть у минуле. Втім, герої картини, навіть вписані в штучний до умовності антураж безликих студій, залів та спалень, справляють сильне враження своєю органічністю. Фільм став дебютом в ігровому кіно для 38-річної румунської постановниці, яка до цього зняла з десяток документальних стрічок. При цьому грань між ігровим та документальним в Не торкайся виявляється хиткою, проникною, а часом стирається зовсім. Сповідь жінки на ім'я Лаура, що одержима відразою до дотиків, роль якої виконала актриса Лаура Бенсон, не менше виразна й переконлива, ніж одкровення активіста руху за права інвалідів Крістіана Байєрлейна, що страждає від спінальної м'язової атрофії, та працівника секс-індустрії Шоні Лава, які грають самих себе, а актор Томас Лемаркус вкладає в уста свого героя Тудора власні переживання про втрату волосся внаслідок алопеції. Настільки ж розмитими виявляються рамки екранної оповіді, поділ дії та її кінематографічної фіксаціі- найбільш довірливу, інтимну розмову раптом перебиває байдуже зауваження звукооператора, постільна сцена, що заповнює екран, звужується до розмірів монітора, за яким спостерігають члени знімальної групи. Та й сама Адіна Пінтіліє час від часу включається в спілкування з персонажами, щоб не стільки розпитати їх, скільки поговорити про власні труднощі та переживання. Це змішення зазвичай розділених кінокамерою просторів можна назвати найбільш вдалою знахідкою стрічки, яка демонструє вразливість художника, що виставляє напоказ найпотаємніші схильності, надії та страхи (незалежно від того, чи знаходить за потрібне в буквальному сенсі виступити персонажем свого твору), та його готовність паразитувати на реальності, кидаюти її в топку мистецтва разом з власним існуванням. Цілком очевидно, що, ставши результатом творчої сміливості та готовності до граничної відвертості своїх творців, Не торкайся є прикладом твору, який вимагає певної витримки й від аудиторії. Глядачеві стрічки немов пропонують розмістити своє крісло в просторі групової терапії, покликаної допомогти її учасникам не подолати певні відхилення або хоча б відшукати їх причини, а прийняти один одного й самих себе, навіть якщо з цими проблемами (стали вони наслідком травматичного досвіду, впливу середовища або ж внутрішнього вибору, особистих схильностей, нехай і саморуйнівних) так і не вдасться впоратися. ...Действие Лица разворачивается в патриархальной глубинке. Приверженность местных жителей традиционным ценностям выражается главным образом в ненависти ко всем пришлым и в презрении к землякам, чем-либо выделяющимся из общей массы, а религия является для них своеобразной меткой национальной принадлежности: любовь к Богу и ближнему оказываются необязательными декорациями для основного символа веры- богоизбранности польского народа. В соответствии с этим специфическим восприятием христианства (весьма близким для многих из наших соотечественников) возведение гигантской статуи Спасителя выступает проявлением гордыни, сходной с той, что владела душами незадачливых строителей Вавилонской башни. Как раз на строительстве статуи происходит инцидент, который становится отправной точкой сюжета- участвующий в работах юноша, сорвавшись с лесов, получает серьёзную травму головы. В ходе уникальной операции на место изуродованного лица ему пересаживают новое. Выглядящее как скверно напяленная маска и плохо его слушающееся, оно раскрывает всё лицемерие обитателей городка. Драматическая перемена во внешности героя практически у всего его окружения, включая членов семьи, вызывает не сострадание, а неприязнь, превращает их в стаю животных, изгоняющих из своей среды раненого собрата. Повествование, изображающее самопровозглашённых защитников консервативных идей и национальных добродетелей как макабрическое сборище ограниченных тупиц и злобных мракобесов, словно сошедших с полотен Босха, подчас уходит в откровенную карикатурность и оттого утрачивает правдоподобие, а визуальное решение с его расплывающимся по краям и подчас заполняющим большую часть экрана расфокусом, съёмкой «как бы сквозь тусклое стекло», с обаятельным сарказмом придаёт поэтическую интонацию предельно натуралистическому изображению бытовых мерзостей, но всё же выглядит несколько претенциозным. Как бы то ни было, злой, ироничный и горький фильм Шумовской, подобно Охоте Томаса Винтерберга и, если угодно, Шёпотам и крикам Ингмара Бергмана убеждает в зыбкости социальных и семейных связей, показывает, как быстро достойный член общества, уверенный в любви и поддержке близких, может стать изгоем. Что касается гротескного «религиозного» элемента картины, ставшего причиной особенно бурных споров на родине авторов, стоит отметить, что в повествовании, балансирующем на грани между антиклерикализмом и антирелигиозностью, в какой-то момент проявляют себя Высшие Силы: безвкусная гигантская статуя становится вместилищем Святого Духа, и бетонный Христос отворачивается от негодной паствы. Последний раз редактировалось nobody; 16.05.2019 в 00:17. |
Опции темы | Поиск в этой теме |
Похожие темы | ||||
Тема | Автор | Раздел | Ответов | Последнее сообщение |
Джон Уик / John Wick (2014, 2017, 2019) | Прожектор | Movies | 52 | 23.03.2023 16:28 |
Отважны люди стран полночных: фестиваль скандинавских короткометражек "Уик-энд с викингами " | Doerty | Video-Art | 4 | 22.06.2012 10:43 |
Талибы, нелегалы, Натали Бай в лицах: Третий Кинофестиваль "Уик-Энд в Каннах" | Doerty | Video-Art | 21 | 03.12.2011 23:39 |
Уик-энд в Каннах | Doerty | Video-Art | 10 | 13.12.2009 16:24 |
Берлинале 2009 | Soulbitch | Video-Art | 1 | 07.02.2009 01:51 |
|
|
Текущее время: 02:17. Часовой пояс GMT +3.
|
|||