blood clot
2+2=5
- Стать
- чол
- Адреса
- Західна Україна
- Повідомлення
- 603
- Реєстрація
- 01.05.10
- Репутація
- 469
- Мої гурти
- земля живих
Василь Стус
Недавно потрапила до рук книжечка з вибраними творами Василя Стуса. Порекомендував товариш, який працює в книгарні, сам пише непогані вірші й прозу - коротше, людина, смакам якої я довіряю.
Скажу чесно - був вражений. Думав надибати ура-патріотичний чьос, "вербу-калину-Україну" (саме такі враження лишилися зі школи); натомість зустрів справді глибоку поезію - із сильними образами, дуже багатим словником і - моєю улюбленою надірваністю.
Люди, ніколи не читайте офіційну літературну критику!
Краще почитайте кілька текстів:
...і, для "повноцінності" теми, коротку біографічну довідку:
Недавно потрапила до рук книжечка з вибраними творами Василя Стуса. Порекомендував товариш, який працює в книгарні, сам пише непогані вірші й прозу - коротше, людина, смакам якої я довіряю.
Скажу чесно - був вражений. Думав надибати ура-патріотичний чьос, "вербу-калину-Україну" (саме такі враження лишилися зі школи); натомість зустрів справді глибоку поезію - із сильними образами, дуже багатим словником і - моєю улюбленою надірваністю.
Люди, ніколи не читайте офіційну літературну критику!
Краще почитайте кілька текстів:
***
Біля метро "Хрещатик"
щоранку зупиняється
дитячий візок.
Двірничка вибирає з чавунних урн
накиданий мотлох -
старі газети. ганчір’я,
коробки з-під сірників, недокурки,
навантажить ними візок
і сквером каштанів рушає далі.
А сьогодні, напередодні свята,
вона вбрала найкращу спідницю з сатину,
новенькі черевики й фуфайку,
навіть візок прикрасила
штучними квітами з поролону.
Усмішка й задума на її обличчі
творить рівновагу щастя.
***
Не любити тебе - не можна.
Володіти тобою - жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом... в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки хвилі нема порятунку...
Плачуть вночі лишень солов'ї...
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих трансмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайди і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе - не можна,
то й любитись з тобою - жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.
***
Отак живу: як мавпа серед мавп,
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука -
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі - лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
***
Аби лиш подолати гнів,
сторозтриклятий гнів здолати,
я б поіменно міг назвати
усіх братів, усіх катів.
Та погляд застує імла,
і ти, мов лев, у цій оборі,
де стільки кроків в коридорі, —
аж світ зайшовся дубала!
Намарне. Бога не гніви —
хай б’є пропасниця тобою,
допоки вижде час двобою
той вершник, що без голови.
***
Цей білий грім снігів грудневих,
грудного болю білий грім,
безокрай марень полудневих,
спогадувань рожевий дим:
в дуеті з лижвою — узлісся,
Святошин. Тиша. Свято. Днесь
ти перемерз, скипівся — ввесь
і — окрай себе простелився.
***
Сумні і сині, наче птиці,
уже без неба і без крил,
обсіли край своїх могил —
живої не доб’ють водиці.
На попелищі віковім
досада щириться з досади,
їм спільної немає ради,
нерадісний їм спільний дім.
Тоді сторіками пливуть
і жалощами душі студять
і будять мертвих — не розбудять
і не докликавшись — кленуть.
Напростувалася їм путь —
спадна, укотиста, узвізна
і настає година грізна
і сурми доль в сто горл ревуть.
***
Ще й до жнив не дожив, зелен-жита не жав
ані не долюбив. І не жив. І не жаль.
Біля метро "Хрещатик"
щоранку зупиняється
дитячий візок.
Двірничка вибирає з чавунних урн
накиданий мотлох -
старі газети. ганчір’я,
коробки з-під сірників, недокурки,
навантажить ними візок
і сквером каштанів рушає далі.
А сьогодні, напередодні свята,
вона вбрала найкращу спідницю з сатину,
новенькі черевики й фуфайку,
навіть візок прикрасила
штучними квітами з поролону.
Усмішка й задума на її обличчі
творить рівновагу щастя.
***
Не любити тебе - не можна.
Володіти тобою - жаль.
І хвилина діяння кожна
Випромінює нам печаль.
Бути разом... в однім цілунку.
Злить уста і серця свої.
Тільки хвилі нема порятунку...
Плачуть вночі лишень солов'ї...
Ти в хвилину чуттєвої бурі
Не віддайся мені, дивись,
Бачиш вечора крила похмурі?
То над нами вони зійшлись.
Хай нам кажуть: любити можна
Тільки раз. Того разу й жаль,
І щаслива хвилина кожна
Випромінює нам печаль.
Не ховайся в зволоженім зорі,
Бо розгойдані береги
Поглинаючих трансмагорій
Будуть завжди нам дорогі.
Ні! Знайди і в чуттєвих бурях
Не перейдену нами грань,
Щоб не відати днів похмурих,
Щоб не знати про гнів прощань.
Не любити тебе - не можна,
то й любитись з тобою - жаль,
бо хвилина кохання кожна
випромінює нам печаль.
***
Отак живу: як мавпа серед мавп,
Чолом прогрішним із тавром зажури
все б'юся об тверді камінні мури,
як їхній раб, як раб, як ниций раб.
Повз мене ходять мавпи чередою,
у них хода поважна, нешвидка.
Сказитись легше, аніж буть собою,
бо ж ні зубила, ані молотка.
О Боже праведний, важка докука -
сліпорожденним розумом збагнуть:
ти в цьому світі - лиш кавалок муки,
отерплий і розріджений, мов ртуть.
***
Аби лиш подолати гнів,
сторозтриклятий гнів здолати,
я б поіменно міг назвати
усіх братів, усіх катів.
Та погляд застує імла,
і ти, мов лев, у цій оборі,
де стільки кроків в коридорі, —
аж світ зайшовся дубала!
Намарне. Бога не гніви —
хай б’є пропасниця тобою,
допоки вижде час двобою
той вершник, що без голови.
***
Цей білий грім снігів грудневих,
грудного болю білий грім,
безокрай марень полудневих,
спогадувань рожевий дим:
в дуеті з лижвою — узлісся,
Святошин. Тиша. Свято. Днесь
ти перемерз, скипівся — ввесь
і — окрай себе простелився.
***
Сумні і сині, наче птиці,
уже без неба і без крил,
обсіли край своїх могил —
живої не доб’ють водиці.
На попелищі віковім
досада щириться з досади,
їм спільної немає ради,
нерадісний їм спільний дім.
Тоді сторіками пливуть
і жалощами душі студять
і будять мертвих — не розбудять
і не докликавшись — кленуть.
Напростувалася їм путь —
спадна, укотиста, узвізна
і настає година грізна
і сурми доль в сто горл ревуть.
***
Ще й до жнив не дожив, зелен-жита не жав
ані не долюбив. І не жив. І не жаль.
Народився 8 січня 1938 року в селі Рахнівці Гайсинського р-ну Вінницької обл., одружений (дружина – Валентина В. Попелюх, нар. 18 червня 1938 р.; син Дмитро, нар. 15 листопада 1966 р.), поет, публіцист. Закінчив Донецький педагогічний інститут, служив в армії, працював учителем, робітником. В 1964 р. став аспірантом Інституту літератури АН УРСР, звідки його звільнили в вересні 1965 р. Його поезії і статті були друковані майже в усіх республіканських періодичних виданнях. За виступ на захист заарештованих українських інтеліґентів був постійно переслідуваний. У червні 1966 р. був звільнений з посади старшого наукового співробітника Державного історичного архіву в Києві. Перед першим арештом працював старшим інженером. Був заарештований у січні 1972 р. і засуджений у Києві у вересні того ж року до 5 р. табору суворого режиму і 3 р. заслання. Ув'язнення відбував у концтаборі в Мордовській АРСР, а заслання в Магаданській обл. Після повного відбуття строку покарання повернувся на Україну і жив у Києві. В жовтні 1979 р. став членом Української Гельсінкськоі Групи. За участь в Групі був заарештований у травні 1980 р. і засуджений того ж року до 10 р. ув'язнення і 5 р. заслання. Покарання відбував у концтаборі ч. 36-1 в Пермській обл., де важко хворів. Помер у тому ж концтаборі 4 вересня 1985 року.
(взято звідси)
(взято звідси)
- Опис
- шістдесятник
аналогічно. хоча поет він хороший