Перегляньте відео, щоб дізнатися, як встановити наш сайт як веб-додаток на головному екрані.
Замітка: Ця функція може бути недоступна в деяких браузерах.
обожаю такое! Когда засыпая думаешь о чем-то и в один момент мысли будто выходят из под контроля, начинают появляться какие-то образы, сюжетыПервый - это начавшая уже задалбывать тенденция "прихода" образов до полноценного засыпания, схема которой приблизительна такова: закрываю глаза, перед глазами начинают вырисовываться изображения и сцены - не статичные, но вполне живые, как в обычном сне - а через три минуты открываю глаза и силюсь понять, какого чёрта оно начинается, если я не сплю.


У мене такі штуки ще й зазвичай супроводжуються глобальними катастрофами, на кшталт війн (часто - міжпланетнихУ мене останнім часом - постійні блукання по якихось невідомих будівлях, де я з якихось причин не повинен бути і створюю напряг собі та іншим (общаги, заборонені зони, приватні території, архітектурні пам"ятки). Раніше таке теж було, але зараз тупо щоночі...
) і атак інопланетян. При цьому я маю рятувати людство (кілька разів навіть таки рятував!). В дитинстві передивився фільмів і переграв у відповідні ігри.
Короче, уснул я на час-полтора, может. Снился мне сон, обычный, прикольный даже. Без негатива, мне понравился. Закончился сюжетно в неком зрительном зале, где собирался народ перед каким-то концертом. Ну и я там бегал, неважно. Важно, что очнулся я внезапно. Видимо, процентов на 90%. Ибо состояние сознания уже ощутимо не "сонное", а "посюстороннее", но не так, чтобы кристально. Лежу, не шевелюсь, сквозь чуть приоткрытую щелку правого глаза вижу часть освещённого диванчика, где уснул. Думаю, мол, "хах, сон ничо так". И секунд на пять обратно в него проваливаюсь. Туда же. Передо мной стоит человек весь в чёрном плаще и с явно недружелюбными намерениями, просто я тупо понимаю, что надо ломиться, и без шуточек. Он резко подрывается за мной и цепляется куда-то в область шеи. Видимо, я просто неудобно уснул, и шея затекла. Потому что тут я дёргаюсь - и окончательно "просыпаюсь". Опять же вижу через щёлку кусочек освещённой квартиры. Делаю усилие пошевелиться - хууууй там. В голове тупо за секунду проносится поток мыслей, завершающийся тем, что, думаю, мол, "сам проснуться не могу, надо, чтобы кто-то растолкал, а раз уснул я даже не ночью, а вечером, то не растолкают меня минимум до завтрашнего утра, и я же просто охуею от стрёма лежать вот так целую ночь". А это реально неприятно. То есть сознание уже функционировало более-менее "как здесь". Концентрируюсь, делаю охуенный рывок воли, скидываю ноги влево, сажусь, встаю, тело всё оцепенелое, покачиваюсь, придерживаясь рукой. И тут понимаю, что нет, нихуя, не проснулся, мне это снится - точнее, сознание как бы услужливо преобразует желаемое в типа-действительное. Эффект присутствия колоссальный, реально. Как только понимаю, что не получилось - мгновенно оказываюсь на исходной точке. Лежу, вижу кусочек освещённой квартиры. Пиздец, понимаю, что мишшн фейлд, все дела, чекпойнт. Ещё рывок. Ноги влево, сажусь на край дивана. Понимаю - фейл. Обратно на чекпойнт. Рывок, встаю вперёд. В голове взрывается мысль, что вперёд прямо я встать не могу, потому что там как бы ручка дивана, встать можно только налево. Значит, фейл. Чекпойнт. Рывок. Опять встал прямо. Фейл. Чекпойнт. На пятом рывке проснулся.
просыпался, бормотал "ёптвоюмать", переворачивался на другой бок и снова засыпал

Сон мені сниться раз на рік, у холодну пору. Мозок сповільнюється гарячий і не встигає охолонути в інші ночі. Тож коли й сняться сни, я не надаю їм ваги, не хапаюся за Соломонові сонники тлумачити, не проводжу магічних кіл руками із всесильними заклинаннями "куди ніч, туди й сон", не відчитую знаків з паралельних і перпендикулярних життів. Мій сон міцний (і надійний, хехе), як осиновий кілок, угвинчений в груди упира. Проте інколи, спантеличена абсурдними видіннями, а радше стійкістю картин у пам'яті, я повертаюся думками до тих подій, якими відригував мій мозок у бета-станах.
Мені не відоме почуття материнства з життя, але якось мені наснилося невимовне горе матері, чию дитину знайшли утопленою. Я пізнала холод, який спутав ноги, кайдани корчів утопленика, а тоді - вибухи в горлі і пожежі в сльозах матері. Я відчувала смак водоростей, важчала зі скам'янілістю легень, хапала останні зблиски горизонту крізь плівку води, що затягувалась над зіницями; а тоді - гинула у безмежній, нескінченній тузі, що накрила мене-матір скорботою на віки вічні. Найщаснішого бажаєш дитині, а з нею трапляється найгірше, і ти не в змозі вберегти, запобігти, виправити... Заради чого далі жити?
Зовсім іншого ґатунку - сон-війна із тіткою у фіолетових бігуді, яка приходить щодня до мого помешкання і заповнює сотні бланків про кізяки на підошвах моїх черевиків. Зловтішається і мружить гострі очі крізь скельця, цілиться і прицмокує, вимахує олівцем, як шабелькою. А я їй кажу: мені насрати на ваші бланки, я не ходжу по кізяках. Ми не розуміємо одна одну, не потрібні одна одній, але й не можемо уникнути цього несмачного контакту. Вона - як особливе подразнення у шлунку, від якого немає ліків. Її неможливо запити жодним зіллям, хоч у цей час зілля кипить у моїй кухні. А була б вона справжньою, з плоті і крові - я б її витурила, без сумніву. Черевиком межи очі. Втім, така заноза є, мабуть, у кожного в житті.
Найстаріший сон накочується на моє невидиме тіло ще з п'ятирічного віку. Брунатна й темно-зелена площини затискають мене, як беззахисну кульку для пінг-понгу, гонять на край, якого нема, і знову кудись відкочують. Тоді з'являється темно-синій ромб, у якому я спочатку шукаю підмоги, але він теж - площина, і теж проти мене, і гонить мене кудись. Від неосяжності цих площин мене нудить просто у сні. Мені страшно і я тремчу. Усе, що не має країв і рамок - ненавиджу, ненннавиджу...
А світлий сон - це подруга, якої немає вже кілька років. Але вона десь є. Є, бо з'являється з маленької дитсадкової шафки. Відхиляє дверцята, усміхається, і я залажу в ту шафку до неї. Ми, звісно, вміщаємося, бо то сон. А далі опиняємося у світлих і теплих коридорах з багатьма поворотами, як на атракціонах. І чомусь шалена швидкість, і вона тримає мене за шию, бо так зручніше, щоб я не загубилася. Та й нічого, крім шиї, у мене нема. А потім я вилажу зі шафки і ми прощаємося. І цей сон завжди закінчується однаково і ніколи не переривається десь у середині.
У шкільні роки пристанком за заплющеними повіками було безлюдне, чисте, утопічне місто. А далі добробут наяву безжалісно виїв рідну шизу, проціджену крізь бажання такої недосяжної самоти: чим більше подорожувала у старшому житті, тим стандартнішими ставали сни (а вони ж рідкісні й жадані). Замість потойбічних міст - бачені берлінські сквоти, тільки з якимись викривленими деталями. Замість незрозумілої для незайманки хіті - лесбійські лупанарії. Замість передугадування ще незнаного шкоцлєрівського ситуаціонізму - повна торба живої риби, і трамвай несе рідними-нерідними вулицями.
Ось я розповідаю це все, і в мене таке саме враження, як би я показувала комусь тарілку, в яку звернула неперетравлену їжу. Вибачте, я не хотіла, але щось мене піднуджує.
працював недавно з хлопцями з КаракалпакіїМи в Каракалпакстані


В общем, снилось мне, что живу я у родителей сектантов. Сектанты не сказать, чтобы совсем все регламентирующие, но сама секта с большим душком поклонения злу в завуалированной форме. В общем, как только я думаю тихо свинтить на лыжах это просекают и вешают мне на шею ошейник с взрывчаткой
Ну я в принципе не унываю, в конце-концов, нахожу способ стянуть с себя ошейник без срабатывания таймера и начинаю прорабатывать в голове план побега, где найти тело примерно похожее на меня, как инсценировать взрыв и сбежать тихой сапой через лес. И тут внезапно
оказывается, что на ноге у меня тоже такая хуйня, реагирующая на мой пульс. План примерно не изменился, но на этом месте я проснулся. Самое забавное, что меня терзали смутные сомнения, что взрывчатки ни в одном из "браслетов" нет. И на самом деле не так, чтобы очень я горел разрывать ВСЕ старые связи. Короче, Фрейд бы попсихоанализировал бы меня полностью. Встал, как говно. А мне еще ноги идти сейчас качать 
ну ты сам понялФрейд бы попсихоанализировал бы меня полностью
