ШУМ І ЗВУК ЕДУАРДА СОЛОМИКІНА.
(інтерв"ю для журналу Дніпро (№9/2012))
Edward Sol – латинське сценічне ім’я Едуарда Соломикіна, одного з найвідоміших експериментальних артистів України, композитора, саунд-продюсера та видавця.
У цій рубриці ми розповідаємо про митців, кожен із яких «пише» твори, не користуючись словами. Способів донести історію до слухача насправді багато. Люди намагаються знайти спільну мову, що існує за межами слів. Адже, як казав Лао-Цзи, «Дао не можна пізнати, лише говорячи про Нього».
Цього разу ми спілкуємося з людиною, яка розповідає історії за допомогою звуку. Навіть не скільки звуку, стільки шуму. Знайомтеся: київський композитор Едуард Соломикін.
Усі знають про Вас як про музиканта, а хто Ви за професією?
Я закінчив Київський інститут театру і кіно за фахом «звукорежисер кіно і телебачення».
Робив я у дуже далекі часи (середина 90‑х) кілька звукових доріжок для кінофільмів, які для свого часу та рівня вважалися успішними роботами. Залюбки працював би у кіно і зараз, якщо мої навики там комусь потрібні. Років з десять або навіть більше я працював також на ТБ. Але якось дав собі слово не повертатися туди. За своїми моральними переконаннями я не вважаю за можливе отримувати гроші, допомагаючи своєю працею знищувати духовно-інтелектуальний потенціал нації за допомогою ТБ. Навіть вдома я не підключений до жодного ТБ каналу і вже не маю із цим нічого спільного. Також я декілька років працював на радіо та в представництві дуже крупної інтернаціональної музичної компанії. На сьогодні я не маю жодних професійних обов’язків, заробляю як вільний саунд-інженер або як графічний дизайнер. Я живу з родиною неподалік Києва, в селі. У моєму будинку я маю невеличку власну студію. У мене немає дорогого професійного обладнання, все якесь або стареньке, або саморобне.
Але я стараюся, і ніби все працює, мені вистачає.
Чи є для Вас різниця між музикою і шумом?
Об’єктивно — немає ніякої. Звуки акустичних інструментів — це той же шум певної висоти та інтенсивності. В основі електронного синтезу також лежить шум. Музика — це доволі суб’єктивна категорія. Персонально для мене, якщо я в певному звуковому (шумовому) потоці відчуваю гармонію, красу — це музика. Природним шумам, звукам живої природи найчастіше властиві дуже глибока містична краса й цілком «музичні» характеристики. І наприклад — комерційний бездушний «музичний продукт» часто не має ані краси, ані цікавої ідеї і вважається «музикою» тільки за інерцією. Для мене особисто як для композитора музика — це універсальна металінгвістична система, яка спроможна здійснювати обмін духовним досвідом між людьми. Так само, як і мова, але на іншому, тоншому універсальному рівні.
Крім того, не варто забувати, що існує такий специфічний термін, як «шумова музика». Їй приписують такі якості, як «хаотична», «де-гуманізована» та інше. Частково це правда, бо коли ми чуємо термін «музика», асоціації дають нам образ консерваторії, філармонії або естрадного шоу, або рок-концерту. Чи не так? Це нібито «музика людей» або «музика для людей». І ось «шумовий» композитор експериментує із записами пульсарів, інших космічних об’єктів, робить транспонування з-за меж слухового діапазону, і його композиції дійсно звучать дещо хаотично, дисонансно. Тож давайте через це позбавимо його честі називати його твір «музикою», бо ми не розуміємо природу хаосу. А я переконаний, що ми часто-густо невірно сприймаємо слова, ставимо собі «внутрішні бар’єри. Ніякого хаосу у Всесвіті немає, це ми не бачимо системи, не знаємо суті явищ, не розуміємо Великого замислу Творця. І все не зрозуміле нам, непідвласне, обзиваємо такими словами, як «хаос». Але ж усе, створене людьми, несе в собі характер людини, нашу волю, одвічну тягу «відкрити двері пізнання», стремління до пошуку. Тож, характеризуючи експериментальну музику в цілому, я б сказав «вільних форм», а не «хаотична»; «насичена», а не «дисонансна». Це така музика, що потребує вашої концентрації, уваги, фантазії, її не можна і не треба слухати «фоном».
Для кого ви це робите?
Моє захоплення музикою — це частина мого способу існування, форма інтелектуальної та духовної практики, це врешті-решт метод самоаналізу та самовдосконалення. Чесно кажучи, мені нецікаво робити музичний твір «для когось» або для того, щоб він комусь сподобався. У такий спосіб непогано робити звукове оформлення до кіно, але МОЯ музика — це моє СУТО ОСОБИСТЕ.
Яке значення має для вас визнання аудиторії?
Я не прагну визнання і не думаю про це. Якщо я працюю над альбомом або концертом, мені важливо, щоб слухачі не були розчарованими, щоб вони отримали за свої гроші якісний досвід, емоції, переживання. Але це підхід до якості кінцевого «продукту», про визнання тут не йдеться.
За якими параметрами ви обираєте місце для виступу. Чи були випадки, коли ви відмовлялися від участі?
Найчастіше я відмовляюся від сумнівних пропозицій щодо концертів. Я мав багато негативного досвіду, виступаючи в місцях з поганою енергетикою, хамським персоналом, публікою без уявлення про повагу, нікудишнім звуком тощо. Концерт сам по собі є для мене нетиповою стресовою ситуацією, і будь-яка деталь може зіпсувати всю концепцію, всю підготовчу роботу, весь настрій. Тому я виступаю лише декілька разів на рік. Інша справа, коли деякі радикальні шумові артисти отримують пристойні гонорари за свої виступи і можуть дозволити собі більше не ходити на жахливу денну «звичайну» роботу. Якщо б у мене з’явився шанс своїми виступами приносити бодай якусь копійчину в сім’ю і займатися виключно музикою, я би по-іншому дивився на цю проблему.
Розкажіть, що таке «Quasi Pop» і як функціонує ваш лейбл?
Це звичайне мікроскопічне музичне видавництво, два-три релізи щороку.
Засновано 2000 року. Що значить назва, я вже не пам’ятаю. Тоді була якась філософська концепція назви, щось псевдобуддистське… але зараз я вже просто забув, що там було для чого. Є просто назва, до якої всі звикли. Я за власні кошти видаю найвищої якості грамплатівки, касети та CD з музикою, яка мені самому подобається, і я хочу поділитися нею з аудиторією. Жодної допомоги від жодної фундації чи інституції не отримую і в більшості випадків я не отримую прибутку з цього, просто не можу зупинитися і роблю те, що люблю.
Чому ви надаєте таке значення носію звуку?
Я б перекрутив на такий манер — я не люблю «скачаний» ефемерний музичний файл.
Я захоплююсь матеріальними об’єктами культури, я люблю тримати в руках красиво оформлений альбом, я люблю аналоговий звук. Мені подобається мати в колекції альбоми, до яких я повертаюся знов і знов. Я бачу магію в тому, що музичні звуки можуть бути намертво прив’язані до якоїсь матеріальної речі. Я не бачу нічого поганого, коли слухач пожертвує якусь копійчину з власної кишені й підтримає улюбленого автора, придбавши його альбом або заплативши за концерт. Займатися музикою — непроста і виснажлива робота, обладнання коштує чималих коштів. Це недешеве задоволення, і всі музиканти, яких я знаю, постійно страждають від нестачі прибутків, їм дійсно нелегко живеться. Але я своєї міфології нікому не нав’язую.
Чи є у Вас ще інтереси, окрім створення музики?
У мене дуже багато інтересів, занадто багато для двадцяти чотирьох годин на добу.
Я люблю думати, бути на самоті, люблю монотонну дрібну роботу руками, майструвати, роботи в саду, гратися з кішками, акваріуми, медитацію, містику, популярну науку, книжки з теології, історії, про загадкові явища, люблю дивитися кінофільми.
Наприклад, якщо музиканти грають рок, за цим стоїть певна життєва позиція, світогляд. Коли реп — те саме… Чи прив’язаний цей стиль, у якому ви працюєте, до такого світогляду, і взагалі як визначити цей стиль?
На мою думку, це хибна сентенція. Міцна життєва і художня позиція зустрічаються зовсім нечасто, і це стосується музикантів також. Я можу навести як приклад такі імена, як Олів’є Мессіан, Антон Веберн, Джон Кейдж, Джасінто Шелсі, Sun Ra, Nurse With Wound.
Це одиничні видатні особистості. А що рок? Яка така особлива у року позиція? Недолугість і пияцтво? Давайте заради експерименту вмикнемо телевізійний рок-канал якого-небудь «культурного опору» і подивимось картинку без звуку. Ми бачимо патлаті обличчя, які роблять дикі гримаси і енергійні жести, ніби всередині щось вкрай важливе наболіло-накипіло і рветься назовні, нам здається, що музикантам є що сказати, що вони все знають про все набагато краще за нас. А тепер послухаємо лише звук. Про що там співається? Та здебільшого ні про що. Так, інфантильна безглузда маячня, нагромадження нісенітниці без особливого змісту, без посилу і таланта. Рок — це вже давним-давно пустопорожня поза. У цьому жанрі зрідка з’являються Джим Моррісон або БГ, але це особисті здобутки талановитих персоналій, сам жанр рок-музики тут ні до чого.
Про реп можу сказати, що вже опубліковано офіційні висновки якоїсь просвітницької комісії в США, де виявлено зв’язок між розумовими здібностями молоді (дітей, підлітків) і музикою, яку діти слухають. Найгірші показники — це реп і ар-ен-бі. Цілком офіційно вже можна заявити, що це «кретинська музика». Позицію культу грошей, сексу, зброї та широких штанів теж позицією назвати не можу. Скоріше — деградацією.
Розкажіть про світові колективи, які займаються подібною діяльністю. Чи товаришуєте ви
з ними?
«Епіцентри» активності в експериментальній музиці розкидані по всьому світу в дуже невеликих концентраціях: декілька проектів, декілька видавництв, декілька промоутерів на країну, всі один одного знають. Це певна система, єдність однодумців, відносини всередині майже родинні. Я особисто також інтегрований у цю єдність, є знайомі на всіх континентах. На загальну думку, опираючись на дані проданих платівок/завантажених файлів/відвідувань концертних заходів, у світі близько десяти тисяч людей активно цікавляться радикальною експериментальною музикою.
Що зараз представляє собою музичний андеграунд?
Музичний андеграунд — це середовище, в якому важливішим за все є наявність бажання щось робити власними руками і бажано мати якісь ідеї. Достатньо прикласти всіх зусиль і придумати власну композицію, записати її. І якщо матеріал буде цікавим, ним завжди можна поділитися з іншими. І не треба думати про гонорари, контракти, відеокліпи, популярність і таке інше. Лише творчість, натхнення та ідеї. Сучасний стан більш-менш доступного звукозаписувального обладнання настільки високий, що пристойну якість можна отримати, не виходячи з дому. Але практика показує, що коефіцієнт дійсно цікавих новаторських ідей і гарних результатів експериментів завжди невисокий. Не обладнання робить музику, не комп’ютери, а КОМПОЗИТОР (у будь-якому тлумаченні цього терміна).
В основі моїх п’єс завжди реальні особисті історії або спогади, сни, фантазії, або моє ставлення до якихось подій, явищ. Такі речі або трапляються в реальному житті, або випливають
з пам’яті, з підсвідомості. Далі я в процесі медитації «працюю» із цими образами, якщо образ цільний і глибокий, виникає ідея художнього твору, «прилипають» його конструктивні елементи: сюжет, історія, характери, драматургія, логіка. На цій стадії я вже сприймаю ці образи комплексно, «багаторівнево»: тут і композиція, і звук, і візуальні картинки, і якісь слова, назви частин, порядок сцен, кольори тощо. І коли я відчуваю, що ідея вже «набрала достатньої маси», я починаю конкретну реалізацію. Підбираю звукову палітру, записую необхідні партії, шукаю потрібні елементи. За великим рахунком те, що я роблю, — це аудіоколаж.
В часі та просторі я розташовую звукові об’єкти, які і створюють мою особисту звукову «історію». Або «фільм без зображення». Або «звукоспектакль без тексту». Якщо композиторське рішення вдале, свою «сублімовану», «зашифровану в звук» історію я розповідаю слухачам у формі домашнього прослуховування альбому або живого концертного виступу. Але, ясна річ, мій особистий реальний досвід, мій духовний та життєвий багаж залишається герметично-індивідуальним. І знаєте що, це не біда. Кожен слухач з відкритим серцем, з відкритими вухами цілком спроможний зробити внутрішнім зором «транскрипцію» на свою мову, підставити особистий духовний досвід під моє оповідання і результат щоразу буде унікальним та індивідуальним.
Ось це і є сенс моїх експериментів — металінгвістичні властивості музики.
Edward Sol
однако, с телеги о рок и рэп-музыке откровенно посмеялся)
